Читати книгу - "100 Мініатюр , Сергій Бараєв"

Сутеніло. Перед дивним на  вигляд псом, стояв немолодий породистий кіт, та тихо муркотів:
— Милий Жряпун. Я тебе знаю все своє життя. Ти не просто пес. Ти найкращий мій друг і я завжди пам'ятатиму, як ти мене захищав, рятував не лише від голодної смерті, а й від людських експериментів. Саме завдячуючи тобі, я й досі маю усі свої дев'ять життів. Тому, у твій день народження я приготував тобі особливий подарунок. 
— О ні! — вигукнув оглоїд, махаючи хвостом, —  Невже це саме те, про що я думаю?
— Саме так, друже, — промуркотів кіт, — Я хочу тобі подарувати свого шкіряного господаря. Знаю, що ти давно заглядався на його професорський мозок.
— Цілий професор кафедри загальної фізики, — замріяно промовив оглоїд, — А де буде частування? — Жряпун вже не міг втримати слини.
— Пішли за мною, — запропонував кіт, гордо задерши хвоста та повільно пішов у напрямку дослідницького корпусу, з якого вийшов старий чоловік. У нього в руках був шматочок молочної ковбаси.
— Киць, киць, киць. Мурчику, де ти є? А ось ти де. А це що за звір? — запитав професор, звернувши увагу на оглоїда.
— Фізик, людятина, — вже не стримуючи себе, галопом біг до професора Жряпун.