Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лицедії, Сомерсет Вільям Моем 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лицедії" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 79
Перейти на сторінку:
роль просто блискуче. Майкл радів.

— Я дуже задоволений нею. От побачиш — про неї заговорять. У мене навіть з’явилося бажання негайно підписати з нею контракт.

— А я б цього не робила, — сказала Джулія. — Контракт краще підписувати після прем’єри. Хтозна, як вона гратиме перед публікою.

— Евіс дуже мила дівчина і справжня леді.

— Мила вона, очевидно, тому, що безтямно закохана в тебе, а справжня леді — що не піддається на твої домагання, бажаючи спершу підписати контракт.

— Ах, моя люба, не верзи дурниць. Я міг бути її батьком.

Однак, сказавши це, Майкл самовдоволено усміхнувся. Джулія добре знала, чим обмежуються його залицяння: потримає за руку, поцілує раз-другий у таксі — та й усе. Але вона також знала, що Майклові дуже лестить, коли вона підозрює його у зраді.

Угамувавши апетит (трохи, бо треба було дбати про стан), Джулія перевела розмову на тему, що давно не давала їй спокою.

— Чарлзе, любий, я хочу поговорити з вами про Роджера.

— О так, він, здається, недавно повернувся з Австрії? Ну, який у нього вигляд?

— З ним сталося щось жахливе. Він повернувся страшенно роздратований, і я просто не знаю, що робити.

Джулія розповіла про свою розмову з Роджером, випустивши дві-три деталі, про які, на її думку, незручно було згадувати, але загалом її переказ був досить-таки повний.

— І найтрагічніше в цій історії, що він абсолютно позбавлений почуття гумору, — закінчила вона.

— Ну що ж тут дивного, адже йому тільки вісімнадцять років.

— Коли він заговорив, я страшенно розгубилася і не знала, що робити. Почувала себе точнісінько, як Валаам, коли його ослиця раптом завела світську розмову.

Джулія весело глянула на Чарлза, але той навіть не усміхнувся. Здавалось, її дотеп зовсім не розсмішив його.

— Просто не знаю, де він набрався таких думок. Важко припустити, що він сам вигадав усі ці нісенітниці.

— А що, як його ровесники мислять усе ж таки трохи більше, ніж ми, дорослі, це собі уявляємо? Ідеться ж бо про духовне змужніння, а наслідки цього процесу часом бувають дуже несподівані.

— Особливо прикро мене вразила. Роджерова нещирість: всі ці роки він ховав ті думки в собі й ні разу навіть не прохопився про них! Коли він говорив, мені весь час здавалося, що він звинувачує мене. — Джулія всміхнулася. — Правду кажучи, коли я слухала його, то почувала себе точнісінько, як мати Гамлета. Цікаво, чи могла б я зараз зіграти Гамлета? — запитала вона без ніякої паузи.

— А роль Гертруди хіба гірша?

Джулія щиро зареготала.

— Не будьте дурнем, Чарлзе. Королеву я б не грала нізащо. А от Гамлета зіграла б.

— А ви вважаєте, що жінка може грати цю роль?

— Місіс Сіддонс грала її, і Сара Бернар теж. Це була б вершина моєї кар’єри… Звичайно, в цій ролі є своя трудність — білий вірш.

— Деякі актори декламують білий вірш так, що його не відрізниш од прози, — сказав Чарлз.

— І все ж таки це не одне й те саме, правда ж?

— Ви що, посварилися з Роджером?

Джулію здивувало, що Чарлз так несподівано знову повернувся до цієї теми, але вона відповіла усміхаючись:

— Зовсім ні. Я розмовляла з ним дуже спокійно.

— Нелегко зберігати спокій, вислуховуючи абсурдні сентенції; юнаки часто кажуть нам, що два плюс два дорівнює чотирьом з таким виглядом, наче нам це досі й на думку не спадало, і вони розчаровуються, коли ми не поділяємо їхнього подиву з того, що курка, виявляється, несе яйця. В їхніх гучних фразах і штучному ентузіазмі багато дурниць, але не все те, що вони кажуть, — нісенітниці. До них треба ставитися чуйно, треба весь час терпляче намагатися зрозуміти їх. Слід завжди пам’ятати, скільки нам доводиться забувати й чого навчатися, коли ми робимо свої перші самостійні кроки в житті. Дуже важко відмовлятися од своїх ідеалів, і які ж гіркі оті пілюлі буденних істин! Духовні конфлікти на порозі зрілості звичайно бувають дуже гострі, і тут нічим не допоможеш.

— Сподіваюсь, ви не гадаєте, що до всіх цих дурниць Роджер додумався сам. Я певна, що все це — комуністична маячня, якої він наслухався у Відні. Тепер я дуже шкодую, що ми послали його туди!

— Може, ви й маєте рацію. Може, за рік чи два розвіються його прекрасні мрії, і він примириться з нашим повсякденним життям. Може, він знайде те, що шукає, — якщо не в релігії, то в мистецтві.

— О, боронь боже, щоб він став актором, якщо ви це маєте на увазі.

— Ні, навряд чи він обере цей шлях.

— Ну, а драматургом він, певна річ, також не стане, бо йому бракує почуття гумору.

— Цілком можливо, що його задовольнить кар’єра дипломата. У Форін-офісі ця його вада вважатиметься позитивною якістю.

— Що ви мені порадите?

— Нічого. Дайте йому спокій. Це, мабуть, найбільша ласка, яку ви годні йому зробити.

— Але я весь час боюся за нього.

— І даремно. Не втрачайте надії. Ви гадаєте, що народили бридке каченя; а тим часом з нього ще може вирости білокрилий лебідь.

Розмова з Чарлзом не принесла Джулії сподіваної розради. Вона гадала, що він проявить більше співчуття.

«Мабуть, сердешний .Чарлз старіє, — подумала вона. — І його розум тупіє. Певно, він давно вже імпотент. І як це я раніше не помічала цього?..»

Спитавши, котра година, Джулія підвелася:

— Мені вже час. Я повинна як слід відпочити.

Вночі Джулія спала добре й прокинулася в почуттям радісного збудження. Сьогодні відбудеться прем’єра. Їй було приємно, що люди ще вчора ввечері товпилися біля кас — вона бачила їх, виходячи з театру після генеральної репетиції. Зараз, о десятій ранку, там, напевно, вже довжелезна черга.

«Бідолахи! Добре хоч, що сьогодні гарна погода».

Раніше вона страшенно нервувала перед прем’єрою. Весь день ходила, мов сама не своя, і в міру того, як минали години, хвилювання її зростало настільки, що вона вже починала думати, чи не краще їй взагалі залишити сцену. Та згодом досвід зробив своє: вона зберігала принаймні зовнішній спокій. Протягом першої половини дня Джулія відчувала тільки легке й радісне збудження, і лише десь надвечір у душу їй закрадався неспокій. Вона ставала мовчазна й прагнула залишатися на самоті. До того ж її починало все дратувати, і Майкл,

1 ... 69 70 71 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицедії, Сомерсет Вільям Моем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"