Читати книгу - "Лицедії, Сомерсет Вільям Моем"

Того ранку Джулії не було чого робити, і вона довго не вставала. Майкл не прийшов на ленч — він давав у театрі останні вказівки щодо оформлення сцени, — і вона поснідала сама. Потім знову лягла в ліжко й заснула на годину міцним сном. Вона вирішила, що відпочиватиме й після обіду. Міс Філліпс мала прийти о шостій, щоб зробити їй масаж; о сьомій Джулія збиралася їхати до театру. Але, прокинувшись, вона відчула себе настільки бадьорою, що лежати в ліжку їй більше не хотілося і вона вирішила піти прогулятись. День був гарний, сонячний. Джулія любила місто більше, ніж село, а вулиці — більше, ніж дерева, тим-то вона не пішла в парк, а мала намір поблукати безлюдними тепер вулицями і площами. На душі в неї було легко й спокійно. Нарешті вона вирішила повернутися додому і саме дійшла до рогу Стенхоуп-плейс, як раптом почула голос, котрий не могла не впізнати:

— Джуліє!

Джулія обернулася, й до неї, радісно всміхаючись, підбіг Том. Після того, як він повернувся з Франції, вона ще не бачила його. На ньому був модний, гарно пошитий сірий костюм і коричневий капелюх, обличчя вкривав густий загар.

— А к гадала, що ти не в Лондоні.

— Я повернувся в понеділок. Не дзвонив тобі, бо знав, що ти зайнята репетиціями. Я буду сьогодні на прем’єрі — Майкл дав мені квиток у партер.

— О, я дуже рада.

Том не приховував своєї радості, що зустрів її. Обличчя його зашарілося, очі блищали. Джулія констатувала, що зустріч із Томом не викликала в неї ніяких емоцій, і їй стало приємно від цієї думки. Розмовляючи, вони пішли далі, і Джулія весь час намагалася зрозуміти, чим же він міг раніше її причарувати.

— Чого це ти блукаєш у такий час?

— Ходила гуляти. А тепер іду додому випити чаю — і в театр.

— Ходімо вип’ємо в мене.

Його квартира була за рогом,

— А чого ти повертаєшся додому так рано?

— В нас у конторі зараз тиша. Ти, певно, не знаєш, один із наших партнерів помер місяців два тому, і я збільшив свій пай. Це означає, що я все ж таки зможу залишити цю квартиру за собою. Майкл — благородна людина, він дозволив мені жити тут безплатно до кращих часів. Мені дуже не хотілося виїжджати звідси. Зайди, будь ласка. Дуже прошу — вип’ємо по чашці чаю.

Том торохтів так жваво й весело, що Джулія не могла стримати усмішки. Слухаючи його, ніхто б не догадався, що між ними щось було. Здавалося, він анітрохи не збентежений.

— Ну гаразд. Але тільки на хвилинку.

— Звичайно!

Вони ввійшли до будинку. Том пропустив її поперед себе, і Джулія піднялася нагору вузькими сходами.

— Заходь до вітальні, а я тим часом поставлю чайник.

Джулія зайшла, сіла й почала оглядати кімнату — місце, з яким у неї ще недавно було пов’язано стільки емоцій. В кімнаті ніщо не змінилося. Її фотографія стояла на колишньому місці, тільки на каміні з’явився великий портрет Евіс Крічтон. На ньому було написано: «Тому від Евіс». Джулія знову й знову окидала поглядом кімнату. Але тепер вона дивилася на неї, немов на старі декорації, на тлі яких вона колись грала; всі ці речі були їй дуже добре знайомі, але потроху почали вже стиратися з її пам’яті і тепер нічогісінько для неї не означали. Кохання, що полонило її тоді, ревнощі, що їх вона так боляче переживала, насолода обіймів означали тепер для неї не більше, ніж одна з безлічі зіграних нею ролей.

Том приніс скатерть, яку вона подарувала йому, й акуратно розставив на столі чайний сервіз — також подарунок Джулії. Від думки про те, що Том іще користується речами, які вона купувала, Джулії захотілося розсміятися. Потім він приніс чайник, і вони пили чай, сидячи , поруч на канапі. Том розповідав їй про свої успіхи і визнав, що ними він завдячує їй: збільшивши кількість клієнтів контори, він дістав право на більший пай. Потім розказав, як провів відпустку.

Джулія зрозуміла, що він навіть гадки не має, скільки завдав їй страждань. І їй знову захотілося розсміятись.

— Я чув, що сьогоднішня прем’єра пройде з величезним успіхом.

— Це буде здорово, еге ж?

— Евіс казала, що ви з Майклом дуже прихильно ставитесь до неї. Гляди, щоб вона не забрала собі всі лаври.

Том сказав це жартома, але Джулія подумала, що Евіс, може, якраз на це розраховує і він повторює її слова.

— Ви вже заручилися?

— Ні, вона хоче залишитися вільною. Каже, що це може зашкодити її кар’єрі.

— Її, чому? — мимоволі вихопилося в Джулії, але вона тут же опанувала себе. — Ага, так, я розумію, що вона має на увазі.

— Я, звісно, не хочу бути їй на заваді. Якщо, скажімо, після сьогоднішньої прем’єри їй запропонують контракт на турне по Америці, то її ніщо не повинно стримувати.

Її кар’єра! Джулія ледь помітно всміхнулася.

— А знаєш, ти молодець, що так поставилася до неї.

— Чому?

— Ну, всім же відомо, які жінки.

Том обняв її за стан і поцілував. Вона голосно зареготала.

— Який, же ти смішний!

— Що ти скажеш про кілька хвилин кохання?

— Не мели дурниць.

— А що в цьому поганого? Адже ж відтоді, як ми розсталися, минуло стільки часу!

— Якщо я з кимось розстаюся, то назавжди. І, крім того, не забувай про Евіс.

— О, Евіс — це зовсім інша річ. Ну, прошу тебе.

— Ти часом не забув, що в мене сьогодні прем’єра?

— Але ж у тебе ще є час.

Він обняв її обома руками й палко поцілував. Джулія глузливо глянула йому в вічі. І раптом вирішила:

— Ну, гаразд.

Вони устали з канапи й пішли до спальні. Джулія зняла капелюшок, роздяглася. Том обняв її — так само, як обіймав колись. Поцілував у заплющені очі й маленькі перса, якими Джулія так пишалася. Вона дозволила йому робити із своїм тілом все, що він хоче, але серце її залишалося холодним. Відповідала на його поцілунки — заради годиться, і ловила себе на тому, що