Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Щось ми не в той степ пішли. Розкажи мені про книгу, - знову звернулася до Лукерії.

-Пам'ятний Письмовник, - поправила охоронниця, - походить від першої Свирянки. Навички накопичені в ньому для потреб молодої діви.

-Так дай почитати!

-Ох, господине, я і сама розумію, що віддати його тобі треба, та боязко.

-А чого ти боїшся?

-Як знати, що станеться, коли проти закону поперти? Особливо якщо ти перевірку не стримаєш.

-Ти говорила, що якщо я Дар втрачу, ви і так згинете.

-Пужала я... - зізналася, - не згинемо ми, започинемо тільки. До наступної Свирянки.

-Зрозуміло... Але книгу даєш? Чому?

-Становище твоє інше. Не траплялося, щоб у Свирянки у суджених аж дві сили природні завелися. Боюся оказій. Особливі відносини потребують особливих діянь.

-Ти про те, що лісник та водяник у наречених?

-Про них, про кого ще? Тривожно мені.

-А що такого?

-Ось дивись. Якщо ти вибереш одного - другий засмутиться! А засмучений нелюд, то тобі не простий мужик, бражничати з горя не кинеться. Іди зрозумій, що творити стане? А силушка ця, природна, могутня. Великої біди боюся я. Потрібне тобі повчання прабабів. Не знаю, як інакше.

-Так розписала, аж мені страшно стало, - пролепетала Стьопка.

-А то...

-Так давай Письмовник, чого чекаєш?

-Ще баяти буду! - відповіла суворо Лукерія, - щоб ти зрозуміла, не можна тепер тобі спасувати. Треба стриматися, господине, треба! Не єдина твоя сила на кону, а й доля наша, охоронна.

-Я розумію, думаєш, ні? - Степанія заходилася міряти кухню кроками, бігаючи від вікна до грубки, - і теж боюсь! Найменше хочу вам неприємностей, ви мені рідні тепер! - у відповідь відчула лагідний дотик Кропивки, - а може мені від сили відмовитися? Тоді наречені між собою не посваряться, бо ділити нема кого.

-Не можна. З доброї волі не відступишся. Тільки якщо є наступниця. У тебе є? Не має!

-Погана справа, - Степанія застигла посеред кімнати, задумавшись, що ж їй робити? Все виявилося набагато складніше, ніж уявлялося раніше. Згадала, як її в жар кидало від дотиків ведмедя, як хотілося довести справу до кінця. Пощастило тоді, що Матильда ​​прийшла. А вдруге водяник ведмедя збив. Стьопка усвідомлювала, що сама не зупинилася б. Що, якщо наступного разу ніхто не прийде і не переб'є? Одна справа самої опарафінитися, а інша – підвести охоронців. А потім, як же бути з самотніми душами, хто їм допоможе, якщо Стьопка до фінішу не дійде? - і чому випробування таке складне, га? Краще б вели з парашутом стрибнути, або з акулами поплавати! – сказала гірко.

-Повірка завжди на найтяжчому ґрунтується, - сказала Лукерія, - випробовування плоттю!

-Я впораюся, Лукеріє! - заявила Степанія, глибоко зітхнувши і сказавши рішуче, - впораюся! Кістьми ляжу – впораюся!

-На чотири кістки ляжеш! - захихотіла охоронниця.

-Не смійся! Я серйозно, я зможу! Давай книжку!

-Письмовник!

-Давай Письмовник! Ти хотіла, щоб я зрозуміла, і я зрозуміла! Іншого шляху все одно немає.

«Не гарна книга письмом, гарна розумом»

            Після довгої тиші, поки Лукерія вдавалася до останніх сумнівів, стіл у кухні раптом підстрибнув і на ньому опинився товстий пошарпаний фоліант, пилом припорошений.

            Степанія підкралася до нього, сіла на різьблений табурет, та тільки доторкнутися не наважилася, роздивлялася. Звичайна книжка без назви та автора. Коричнева линяла обкладинка, жовті листки.

-Не дивись, що палітурка непомітна, - подала голос Лукерія, - про те, цінності великої.

-А я і не дивлюся на пошарпаність, - пошепки, - благоговію...

-Це вірно...

-Що, вже можна брати та читати? Чи як?

-Бери...

            Спітнівшими від хвилювання руками Степанія взялася за обкладинку і повільно відкрила. Не жарт, знання сотень Свирянок перед нею, як не відчути хвилювання від такого?

             Ось тільки жодних написів на першій сторінці не було. А так само на другій, третій і так далі.

-Лукеріє, а чи та книга? - запитала розгублено.

-Письмовник, - поправила Лукерія, - а як же, інших немає.

-Але тут порожньо!

-От недолуга! - вилаялася охоронниця, - я ж баяла, Пам'ятний Письмовник!

-Тобто? Та кажи ти прямо!

-Не письмена в ньому, а збережена пам'ять! Клади руку, безглуздя!