літ життя її, але тільки збирала крихти і дрібки з трапези і ними годувалася. Замість вареного їла помиї, якими горщики й казани омивала. Нікого ніяк не образила, ані сама ніколи не гнівалася і не засмучувалася, не нарікала ні на що, але завжди мовчала, нікому не відповідала слова ніякого, малого чи великого, хоч і всі її часто били, і завжди ненавиділи, і злословили. Коли в такому тяжкому житті блаженна Ісидора багато років провела, було про неї одкровення преподобному отцеві Пітериму. У пустелі, що називається Порфирита, він перебував, муж святий і вельми добродійний. Перед ним став ангел Господній, мовивши: "Чому величаєшся в умі добродійним життям своїм і вважаєш себе великим, сидячи в пустельному цьому місці. Може, хочеш побачити жінку, більш добродійну й богоугодну від тебе? Тоді, вставши, іди в монастир жіночий, що в Тавенсіотах, і знайдеш там одну, що носить погану хустку на голові своїй. Вона — краща перед Богом від тебе, бо, в такому соборі перебуваючи, і всім служачи завжди, і від усіх наругу терплячи, ніколи серцем своїм не відлучалася від Бога, але завжди розум її в Бозі заглиблений. Ти ж, на самоті тут перебуваючи й ніколи звідси тілом не виходячи, усі гради подумки обходиш". Великий же Пітерим, зразу вставши, пішов у Тавенсіот і досягнув монастиря чоловічого, просив настоятеля, аби звелів служителям довести його до монастиря дівочого. І тому що преподобний той отець славний був серед отців і вельми шанований за святість свого життя і через старість, поспішили перевезти його через ріку, яка текла поміж монастирями, і довели до монастиря дівочого. Туди увійшовши і звичайно помолившись, він просив, аби всі сестри прийшли до нього, щоб він їх побачив. І коли всі до нього зібралися, не бачив преподобний тої, про яку йому ангел сповістив і задля якої прийшов. І сказав: "Приведіть до мене всіх сестер, тут-бо, гадаю, нема якоїсь". І казали йому черниці: "Ось всі ми, що стоїмо перед чесним лицем твоїм". Сказав старець: "Нема одної, про яку мені ангел Божий розповідав". І мовили ті: "Всі ми тут, отче, лише одна на кухні залишилася, що не має розуму, біснувата". І сказав отець: "Приведіть і ту до мене, щоб я побачив її, задля неї-бо і прийшов сюди". Пішли тому по неї і кликали її, вона ж не хотіла йти, розуміла-бо духом про одкровення, що було старцеві про неї. І, взявши її, черниці насилу тягнули, кажучи: "Великий отець Пітерим кличе тебе". Коли привели її перед старця, побачив він її і пізнав, що вона та, про яку ангел розповідав йому. Бачив-бо благодать Божу на ній і впав до ніг її, кажучи: "Благослови мене, аммо" (амма означає "мати духовна"). Вона ж також впала перед ним, кажучи: "Ти мене благослови, авво, пане мій". Бачили те всі инші, здивувалися дуже і сказали до отця: "Не буде тобі безчестя того, о авво, вона-бо є біснуватою". Відповів їм Пітерим преподобний: "Ви біснуваті, ця ж — більша перед Господом від мене і від усіх вас, і є всім нам амма. І молю Бога, аби сподобив мене частки її у День Судний". Чуючи те, усі діви впали в ноги старцеві, з плачем розповідали все, що робили погане блаженній Ісидорі, кривдячи її повсякчас. Инша ж говорила: "Я завжди насміхалася з неї". Ще инша: "Я помиї виливала на неї". Якась: "Я кулаками била її". Якась: "Я палицею вдарила її". Також про инші прикрощі розповідали і припадали до блаженної, просили прощення. Великий же старець разом із преподобною Ісидорою помолилися до Бога за сестер, щоб простилися прогрішення їхні. Тоді преподобний, повчивши досить усіх сестер і багато про користь душі порозмовлявши, мир дав їм і повернувся до себе, славлячи Бога, що удостоїв його бачити потаєну рабу свою. Преподобна ж Ісидора після відходу старця не хотіла, аби її шанували сестри, пішла таємно з монастиря і в невідомих місцях ховалася аж до переставлення свого до Бога. Таке було життя потаєної угодниці Божої, яка під виглядом юродства, наче під покровом, працювала для Господа таємно, нині ж приймає від Нього винагороду на небі явну, перед усіма небесними громадянами, з ними ж разом оселившись, славить Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога..
У той самий день пам'ять блаженної Таїсії
У єгипетському краю дівчина одна християнська на ім'я Таїсія, коли померли батьки її, залишилася в сирітстві. Хотівши ж безшлюбно жити в чистоті, витрачала маєтки свої для убогих і зробила дім свій притулком для подорожніх ченців скитських. І довго так жила, приймаючи святих отців і даючи їм спочинок. Коли минуло досить часу і витратила вона маєтки свої, почала терпіти убогість. Ще ж, диявольським підступом, чіплялися до неї різні гріхолюбні люди й розбещували її, відводячи зі шляху Божого, і почала дівчина погано жити, у нечистотах блудних валяючись. Чувши про таке її розбещене життя, скитські отці засмутилися вельми і, порадившись, прикликали авву Иоана Колова і сказали йому: "Ми чули про ту сестру, що погано живе, вона ж велику благодіянням своїм виказувала нам любов, коли могла, тому й ми взаємно покажімо до неї духовну любов і поможімо їй, попіклувавшись про спасення її. Потрудися ж ти, авво, піди до неї і за мудрістю, дарованою тобі від Бога, переконай її до покаяння і врятуй душу, що гине. Ми ж молитимемося з постом, аби поміг тобі Господь" Авва ж Иоан Колов, послухавши отців святих веління, пішов у град до дівчини тої, молячись до Бога, Помічника свого, що спасення всім бажає. Коли прийшов до дому її, постукав у ворота і сказав стариці, що стерегла воріт: "Сповісти про мене пані своїй, що я прийшов поговорити з нею". Ворітниця ж відповіла йому з гнівом: "Ви, ченці, спочату з'їли маєтки її". Сказав до неї старець: "Скажи їй про мене, бо велике щось має прийняти від мене". Пішла ворітниця, сповістила дівчині, і сказала молода: "Ченці ті завжди при Чорному морі ходять, знаходять перли, введи тому його до мене". Коли увійшов старець у дім Таїсії, сів близько неї і, поглянувши на лице її, зітхнув важко, схилив голову свою і почав дуже плакати. І сказала йому дівчина: "Авво, чому плачеш?" І сказав їй старець: "Бачу, як сатана грає на твоїм лиці, то як маю не плакати? Що тобі не подобається в Господі нашому Ісусі Христі, Нареченому Пречистому і Безсмертному, що зневажила
