Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

Його Оселю, до сатани пристала і його нечисті діла дієш?" Вона ж, це чувши, розчулилася: були-бо їй слова старцеві як стріли вогненні, що пронизують серце, — і зразу стало їй мерзотне життя її нечисте, і сама собі мерзотною стала, і соромилася діл своїх злих. Сказала до старця: "Чи є покаяння для грішників, о авво?" Сказав старець: "Справді є. І Спаситель чекає навернення твого, хотівши тебе батьківськими обіймами прийняти, не хоче-бо смерти грішника, але навернення на життя. Я ж поручником тобі нехай буду в тому, що, коли покаєшся правдиво і всім серцем до нього навернешся, Він тебе знову полюбить як невісту свою і, від усіх гріховних нечистот очистивши, введе тебе в нетлінну оселю свою небесну, і зрадіють через тебе всі ангельські чини. Радість-бо їм буває через грішника, що кається". Сказала до нього дівчина: "Хай буде воля Господня, отче, забери тому мене звідси і веди, куди знаєш, де мені було б місце добре для покаяння". І сказав старець: "Ходімо". І, вставши, вийшов із дому її. Встала ж і дівчина, пішла за старцем, нічого щодо дому свого не розпорядилася ані нічого нікому не заповіла — усе зразу покинула Бога ради. І бачив отець Иоан, що нічого про влаштування свого дому не каже, здивувався такій несподіваній її зміні і горячі до Бога, і дякував Господеві, пішов у путь свою, а вона здалеку за ним. Коли ж досягли пустелі, був вечір; і настала ніч. Зробив же старець на землі мале підвищення з піску, сказав до дівчини: "Спочинь тут — і спи, покрита благодаттю Божою". Загородив її знаменням хресним, відійшов трохи від неї і, помолившись, як звично, ліг на землі й заснув. Опівночі збудився, побачив блискавку з неба і, звівши очі свої вгору, побачив, як шлях пресвітлий з неба до сплячої дівчини сягав, і вжахнувся. Вглядаючись пильно, побачив ангелів Божих, які душу Таїсії шляхом тим до неба возносили. І дивився на те доти, поки не сховалося з очей його дивне те видіння. Вставши ж, пішов до неї і, доторкнувшись, побачив, що померла, і кинувся старець лицем на землю перед Богом: охопили його страх і тремтіння, і був до нього голос зверху, що говорив: "Покаяння її, за одну годину вчинене, приємніше було Богові від тих, що довгий час каються, такі-бо до Бога тепла не виявляють у серцях своїх". І залишився старець у молитві до світла денного, і поховав чесне тіло блаженної Таїсії. І прийшов у скит, розповів святим отцям про все, що було. І всі, чувши те, зі здивуванням прославили Господа і дякували великому милосердю Христа Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Симона, єпископа Володимирського і Суздальського

Ісус Сирах про Симона, сина Онії, написав, кажучи: "Симон, син Онії, єрей великий, за життя свого побудував дім і в дні свої утвердив церкву". І знову: "Як зірка ранкова посеред хмар, наче місяць повний у дні свої і як сонце, сяюче на церкву Вишнього". Те саме треба нам написати про тезойменного йому преподобного отця нашого Симона, єпископа Володимирського і Суздальського, свідка й описувача житій святих печерських, другого після блаженного Нестора. Справді-бо добре влаштував дім Божий і утвердив Церкву Христову життям своїм святим і вченням про житія святих — як один із тих добрих пастирів, яких обіцяв Господь через Єремію Пророка, кажучи: "Дам вам пастирів за серцем моїм, і випасуть вас розумом і ученням". І справді властиві вся подібність та ім'я Симона того, сина Онії, доброго пастиря законного, цьому нашому преподобному Симонові, пастиреві володимирському і суздальському.

Цей-бо блаженний Симон бачив, який достойний святий чернечий образ у монастирі святому Печерському, до неба подібному, прикрашеному святими отцями як мисленими зорями, місяцем і сонцем, і тоді вшановував старанно житія тих, що раніше були й Богові угодили, печерських святих, що їх багато, як зірок. Тому ж і сам тих же чеснот намагався всіляко сповнитися. Згадував з любов'ю діяння першого будівничого — преподобного Теодосія, як місяця, що примножив такі зорі, тому ж і сам наслідував звичаї його. Думав ревно про подвиги святого первоначальника Антонія, як світлозорого сонця, що просвітив усіх світлом добрих своїх діл, тому ж і на його рівноангельське життя спрямувався сам. Від преподобних, примножених, наче зорі, що служать місяцеві і сонцю, навчився послуху смирення. Від блаженного Теодосія, як від місяця, що світить із зорями, але світить більше, ніж усі зорі, здобув подвизання в соборі велике, більше від усіх братів. Від Антонія святого, що, наче сонце, окремо від инших світил, унаслідував рівноангельське угодження Господеві в безмов'ї на самоті. І так, наче справжнє дзеркало, яке відображає поставлені перед собою добродійні світила, зорі, місяць, сонце, — і сам так само показав на собі зоряне, місячне й сонячне світло. Тому ж, як той давній Симон, єрей великий, і цей був справді наче зірка ранкова, і як місяць уповні, і як сонце, що сяє на Церкву Вишнього. І достойно працював у монастирі святому Печерському, на небо подібному, Пресвятої Богородиці, яка сходить, як зоря ранкова, добра, як місяць, вибрана, як сонце. І її саму наслідував, наскільки можна, у послусі смиренному, у ревній молитві соборній і в безмовності на богомисленні усамітненому.

Коли просяяв світлом діл своїх добрих всюди, аж у найдальші краї, виявилося, що не має архиєрейського вінця церква престольна єпархії Володимирської і Суздальської, Церкві ж годиться красуватися вінцем зоряним, як же Йоан святий в одкровенні написав. Не було на тому престолі пастиря, наче пресвітлого сонця і як досконалого місяця, тому не могла тоді та церква похвалитися за псалмом: "Престол його як сонце переді мною і як місяць досконалий". У той-бо час волею Ісуса, начальника пастирів, що вручив колись випасання овець своїх Симону-Петрові, який любив Його, цього блаженного Симона, що любив Пречисту його Богоматір, вознесено було на престол пастирський богобережених градів Володимира і Суздаля. І прикрасився справді вінець церкви, що там була, світлом зоряним, престол же її просвітився, наче сонце і як місяць повний, коли на високому тому ступені багато світліше добрий цей пастир просіяв добрими ділами: і як зоря ранкова, і як місяць повний, і як сонце. Просіяв же, наукою просвітлюючи, любов'ю зігріваючи, благодаттю, в Бога випрошеною, життя даючи. Думав він, що зірка ранкова є кінцем ночі, початком дня, тому, зображаючи її, оберігав овець своїх всіляко від діл темних,