Читати книгу - "Житія Святих - Травень, Данило Туптало"

І так зі старанністю й обережністю творив подвиг щодо Богом дорученої собі пастви і в покликанні своєму добродосвідченим був. Проте і трудів своїх чернечих ніяк не полишав, завжди пам'ятав і в умі своєму тримав преподобних отців печерських труди і подвиги, душею радів, що сподобився там образ святий ангельський прийняти і співмешканцем їхнім бути. Тому ж і на допомогу собі їхні молитвами прикликав і, заступництвом їхнім, благодаттю ж Божою, добре престол свій влаштовував, що сповнилися на ньому й инші подібності і найменування Симона, єрея великого, що догодив Богові у Старому Завіті. Пише-бо, окрім вищеназваних найменувань, про свого Симона Сирах, що був ще він наче дуга небесна, наче цвіт троянди, наче лілія, наче парость ладан-дерева, наче вогонь і ладан у кадилі, наче посудина золота, наче оливне дерево і наче кипарис. Але всі чесноти пастирські, цими таємничими образами проявлені, і цей наш добрий пастир Симон святий сповнив. Турбувався про збереження серед людей своїх миру, символізованого небесною дугою, учив ділом терпіння, яке, наче квітку троянди, що росте в тернині, вирощував у мисленому вертограді пастви своєї. Наставляв творами й ученням на непорочну чистоту, наче лілію білу насаджуючи. Творив же, усім на наслідування, до Бога таку молитву — наче стебло ладанове чи кадильне зростало. Дякував Богові у скорботах і того всіх навчав — наче ладан, що у вогні пахне. Ставив посудину золоту любови і премудрости духовної, вкорінював оливку милосердя до ближніх, також і кипарис превисокий — помислом завжди у Бозі. І тому що ті всі чесноти в Печерському святому монастирі на скрижалях серця свого написав і навчився з житій преподобних отців, велику ревність мав й иншим правовірним на користь житія святих отців тих писанням передати. Найбільше ж — аби щось ненаписаним не залишилося чи з книгами в небуття не відійшло через безчинство братів, що часто траплялося тоді на Русі. Тому ж і зі всіляким старанням допитувався, чи хто був очевидцем або слухачем достовірним якогось печерського чуда, і це все, наче бджола премудра, в одне збирав. Так більше (повертаючись до попереднього) просвітив нас світлом сонячним, місячним і зоряним, бо написав нам чуда преподобного Антонія, наче світлозоряного сонця, і чудотворне окування раки преподобного Теодосія, наче місяця повного, до того ж сказання про святу, до неба подібну, церкву Печерську, її престол справді як сонце і як місяць повний. Це все в першій частині Патерика, коли переписував преподобний Нестор, покладено. Тоді багато житій святих чорноризців печерських давніших, які світяться, наче зорі, блаженному Полікарпові до написання сповістив, що в другій частині Патерика покладено. Пізніше сам инших преподобних зореносні чесноти і чуда з богонатхненними настановами до того ж Полікарпа написав. Відомо з писання його, що превелику любов і віру мав до Пресвятої Богородиці і до преподобних отців Антонія і Теодосія Печерських, що, здається, нерозлучно в печері з ними жив. Тілом-бо лише в єпархії жив, душею та умом завжди з преподобними перебував. І справді, як же Симон-Петро від усіх ревніше любив самого Господа, так і цей тезойменний пастир святий Пресвяту Богородицю і обитель її Печерську від усіх ревніше любив. І було видно у дні його знамення велике на небі печерському: жінка, Невіста неневісна, Пречиста Богородиця, мала під ногами своїми не лише світло місячне, а й зоряне і сонячне. Бо цей добрий пастир, світячись добрими ділами (як же я казав) і як зоря, і як сонце, не лише як місяць, таке смирення проявив, про яке написав у посланні своєму, коли був єпископом. "Якщо б мені, — каже, — можна було сміттям, що замітають у Печерському святому монастирі і топчуть ногами, бути", — як же послання його детальніше свідчить. Потрудився цей добрий пастир багато, випасаючи вівці свої не смертною якоюсь пашею, але життєвою — представленням житій святих печерських і у своєму житті, і в книгах своїх. І перебував дванадцять літ на пастирському престолі, відійшов до пастирів начальника — Ісуса, аби прийняти нев'янучий вінець слави, достойної і як зорі, і як місяцеві, і як сонцеві. Тіло ж його чесне, за бажанням, сповіщеним у посланні до блаженного Полікарпа, і за вірою його і любов'ю до преподобних, покладено в печері, де й донині у нев'янучому нетлінні перебуває на честь, славу і хвалу Богові, у Тройці єдиному, Отцеві, і Сину, і Святому Духові нині, і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Ісихія Антіохійського, втопленого в ріці за Христа з прив'язаним до шиї жорновим каменем, ведінням нечестивого царя Максиміяна.

І святих мучеників Алфія, Філадельфа, Кипріяна і тих, що з ними, що з краю Італійського були, у царство ж Аіциніеве за Христа постраждали.

Місяця травня на 11-й день

Страждання святого священомученика Мокія

За Диоклитіянового царювання, коли антипатствував у Європі Лаодикій і Максим і гоніння на християн всюди налягло, був в Амфіполі-граді, що в Македонському краю, пресвітер святої Божої Церкви на ім'я Мокій. Він, коли невірні святкували нечистий празник нечестивого язичеського бога Діоніса, розпалився ревністю за Христом Богом, став посеред народу і возвав, кажучи: "Дивися і чуй, о зваблений люде, доки блукатимеш, у пітьмі ідолобісся безумно ходячи? Доки не розумітимеш загибелі своєї і не омерзиться тоді бісівська зваба? Навернися і пізнай Владику Бога, явленого єдинородним його Сином, Господом нашим Ісусом Христом і світлом істинним, що просвітило пітьму невідання". Ті й більше слів блаженний Мокій не один раз, а щодня, ідучи між людей, говорив, велегласно блуд ідолопоклонництва викриваючи, Христа ж, істинного Бога, проповідуючи. Осліплені ж безумством громадяни, не розуміючи корисних слів учителя богонатхненного, нечисті свої святкування здійснювали. Тоді з Аполонія, града Македонського, прийшов в Амфіполь антипат на ім'я Лаодикій і приніс жертву Діонісові, і сповістили йому про служителя Христового Мокія, що багатьох відвернув від святкування Діонісієвого. Прискаржували-бо на святого невірні, кажучи: "Є тут учитель християнський, який дивними якимись ученнями зваблює людей, аби вірили в розп'ятого і померлого чоловіка. І багато хто, слухаючи зваби його, відвертається від богів наших. І якщо не заборониш йому того вчення, цілий град услід за ним піде і спорожніють творені богам жертви".