Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка 📚 - Українською

Читати книгу - "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Віщий сон, або Інтуїція" автора Софія Чайка. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 69 70 71 ... 114
Перейти на сторінку:

 

Він поки що не знайшов її, зате побачив Сергія Вороного — основне джерело його роздратування останнім часом, якщо не брати до уваги Хелену. Той стояв на балконі й палив. Остап вже пройшов повз, але потім піддався пориву й повернувся. Став поруч. Сперся на поручні. Поглянув вдалечінь, нічого не бачачи та думаючи, з чого ж почати.

Та яка різниця, з чого?

— Легені не шкода?

Сергій знизав плечима.

— В армії втягнувся, а тепер... Може й кину. Будеш?

Вороний поплескав по відстовбурченій кишені.

— Ні.

— І не п'єш?

— Ні. Погано реагую на алкоголь.

— Чоловік без шкідливих звичок? Можуть не зрозуміти.

Остап своєю чергою смикнув плечем.

— Мені байдуже.

— Твоя справа.

Мовчання затягнулося, а Остап хотів знайти Яну. Хоча побалакати все одно потрібно.

— Пам'ятаєш, я якось казав, що довіряю тобі?

— Було. І що?

— Так ось: я збрехав.

Сергій хмикнув.

— Ревнуєш?

— Який винахідливий. А що відчував би ти, якби опинився на моєму місці?

— Я не проти.

— Не наривайся. Я можу й фізично вплинути, якщо є за що. Так що — є за що?

Він повернув голову й вперся в непроникний погляд. Кулаки занили, і Остап сильніше стиснув поручні. Врізати хотілося незалежно від відповіді — просто за те, що Яна побігла до цього чоловіка, коли повинна була дочекатися його, Остапа.

— Ти балакав з нею?

— Звичайно.

— Мені додати нічого.

Напруга висіла в повітрі, як грозова хмара. Здавалося, от-от з’явиться блискавка. Остап змусив себе стриматися.

— Гаразд.

— Не віриш їй?

— Їй — вірю. Тобі — ні.

Сергій повільно посміхнувся.

— Правильно робиш.

Остап чортихнувся й витягнув з кишені Сергія цигарки. Дістав одну, покрутив у пальцях, засунув назад до пакування й простягнув її Вороному.

— Одного не розумію: якщо вона тобі так подобається, чому ти з нею не зустрічався? Адже не зустрічався?

— Ні. Вона взагалі ні з ким не зустрічалася, — Остап поглянув на Вороного, зацікавившись. Він ще багато чого не знав про Яну, але дуже хотів дізнатися. Сергій загасив цигарку й кинув недопалок в бляшанку, навмисно поставлену в кутку балкона. Кинув на Остапа загадковий погляд. — Ти не в курсі?

— Ні.

— Незвичайна дівчина, наша Синичка. Несучасна.

— Я помітив. Але дуже гарна.

Сергій тихо розсміявся.

— Ти що, насправді її кохаєш?

— Дивне запитання. А ти хіба ні?

— Я? — Сергій замовк, розмірковуючи, а потім заговорив про інше: — Я вже був одружений. У мене є дочка.

— І що з цього? Боїшся покохати знову? Чи Яна не захотіла зустрічатися з колишнім одруженим?

 — Я її не запитував. Боявся, напевно. Мені завжди здавалося, що вона не для мене. А потім... Потім нелегка принесла тебе. Ось і вся історія.

— Дуже на це сподіваюсь.

— Ревнуєш.

— Знаєш, я радий, що це помітно, бо не маю наміру її відпускати.

Сергій сперся на поручні й дивився на нього з неприхованою цікавістю.

— А вона це знає?

Остап насупився.

— Сподіваюся, вона здогадалася. А якщо й ні, то скоро зрозуміє.

— Тоді навіщо ти кажеш це мені? Тренуєшся?

— Це — щоб ти зрозумів, що вона — моя.

— Якщо вже в нас така відверта розмова, тоді ти теж повинен знати — якщо в мене з'явиться шанс, я не буду відмовлятися. А якщо ти її скривдиш...

— Це — лише наша з нею справа.

— Я тебе попередив.

— Я — теж.

Вони знову втупилися на щось попереду, можливо, на мокрі дахи лікарняних гаражів, котельню, старий садок, думаючи про своє, а можливо, й про одне і те ж, коли Сергій раптом промовив:

— Ти — хороший хірург.

— Спасибі. А чому тебе немає в списках? Не хочеш навчитися?

— Хочу, але занадто багато охочих, а я не люблю нав'язуватися. Галя, моя колишня, вічно лаяла мене за... Як це вона казала? Безініціативність. Слово ж яке придумала!

— Де вона?

— За кордоном. Гроші заробляє.

— Зрозуміло. Приходь. Я тебе навчу.

— Це — підкуп?

1 ... 69 70 71 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Віщий сон, або Інтуїція, Софія Чайка"