Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

- Нехай розберуться, - спокійно сказав він, спостерігаючи на відстані за нашою бійкою.

Ми продовжували боротися на підлозі. Елану кілька разів удавалося вирватися і взяти гору. Але в підсумку перемога була за мною. Я силою притиснув Елана, який смикався, до підлоги, затиснувши його руки між своїх ніг. При цьому мої кулаки були вільні і я готувався завдати нового удару.

- Досить! - вигукнув Майкі.

І я зупинив кулак біля самого обличчя з веснянками. Тонкі губи Елана більше не посміхалися, його обличчя було спотворене болем і страхом. По щоці текла цівка крові, око було підбите і під ним починав набухати синяк. Я відчував у роті солонувато-металевий смак, але болю поки що ніякого не відчував.

- Сар, правда, досить, - звернувся до мене Торен, підходячи ближче. - Він отримав своє, ходімо. А вони, якщо хочуть, нехай залишаються.

Я різко встав, насилу втримавшись, щоб не копнути наостанок Елана. Не обертаючись, пішов у двір. По скроні потекла гаряча цівка крові, стала боліти ліва брова. Мені теж чимало дісталося. Не замислюючись, я витер кров рукавом сорочки, не зменшуючи темпу. За спиною було чути кроки, які, на диво, належали не тільки Сему і Тору. Виявилося, що на тренування пішли всі, крім Елана і його найвірнішого друга Чейза. Тим краще.

Вийшовши на подвір'я, я одразу ж підставив обличчя під холодні краплі дощу, який досі мрячив. Так, із піднятою головою і прикритими очима, я дійшов до тренувального майданчика, абсолютно не дивлячись на дорогу, і, що вельми дивно, жодного разу не перечепився об нерівно викладене каміння. Небесна вода змила кров, охолодила забій, трохи вгамувавши біль, водночас погасила полум'я злості. У душі, немов у згаслому вогнищі, стало порожньо, темно і сумно. Я, нарешті, дав відсіч Елану, водночас перемігши його в бійці, але чомусь це не принесло мені абсолютно ніякого задоволення. Якби не оклик Торена, я б так і просидів на мокрій лавочці, під краплями дрібного дощу.

З Торена вийшла чудова заміна. Він провів заняття так, немов усе життя цим займався. Нічого нового він, звісно, дати не міг, але дозволив нам ще раз швидко повторити все, що ми вивчили за останній час. Помітив деякі помилки та підказав, як їх виправити. На його прохання я допомагав Майкону відточити захист зі спини - я нападав, маленький ельф оборонявся.  Потім Торен придумав провести невеликий турнір, де ми билися парами, до першого пропущеного удару. Переможцями стали сам Торен і Рінол. Обидва хлопці відмінно билися і я, побоявшись, що це може тривати до світанку, запропонував нічию. Вони із задоволенням прийняли ідею. На цій приємній події закінчився наш дивний урок.

Повертаючись, я як завжди йшов осібно. Засунувши руки в кишені наскрізь мокрих штанів, спостерігав, як від моїх кроків розповзається багнюка, наче злякано тікаючи від моїх важких черевиків. Хлопці йшли попереду, збившись щільною групою. Дивно було бачити серед них таку згуртованість. Вони щось жваво, але дуже тихо обговорювали. Я б міг підслухати, але зараз мене більше цікавив бруд під ногами, ніж навколишні події. Несподівано Майкі захоплено пискнув і різко відокремився від компанії. Хтось спробував його зупинити, щось суворо пробурмотівши, але ельф уже встиг підскочити до мене. Сяючи посмішкою, він зазирнув в очі й запитав:

- Сар, ти чому такий сумний?

Запитання було вельми дивне, адже кожному має бути зрозуміло, що причин для смутку в мене більш ніж достатньо. Тільки от судити маленького ельфа було нерозумно, адже він просто шукав привід, щоб заговорити.

-Та так, - невизначено відповів я, знизуючи плечима.

- А хочеш, я пригощу тебе тортом? З'їсти щось солодке, це дуже хороший спосіб позбутися поганого настрою.

- Звідки він у тебе? Я думав, ми вчора все доїли.

- А я приховав шматочок, потягнувши його з їдальні, загорнутим у поділ сорочки.

Я уявив собі цей пом'ятий, розмазаний по тканині шматок і ввічливо відмовив. Торт, звісно, був смачний, але не настільки, щоб злизувати його з поли сорочки.

- Але як? - в ельфа округлилися очі, у них читався такий жах і нерозуміння, ніби я щойно раз і назавжди відмовився від чогось неймовірно важливого в житті. - Він же смачний!

- Смачний, - я кивнув і вичавив із себе коротку вдячну посмішку, - але я, правда, не хочу. Буде тобі додаткова нагорода, за старання на сьогоднішньому тренуванні.

- Ой, дякую! - просяяв Майкі. - А в мене, правда, стало добре виходити?

Я кивнув.

Тим часом ми зайшли в замок і почали підійматися сходами. Я зловив на собі сумний погляд служниць, які вже чекали на нас у холі з ганчірками та відрами. Не важко було здогадатися, що ми принесемо із собою бруд, побувавши на вулиці в таку погоду.  Піднявшись на другий поверх, я почув позаду плескіт води та шурхіт ганчірок.

Всю дорогу до ванної кімнати Майкі розважав мене своєю дзвінкою балаканиною. Я слухав його в пів вуха, зрідка машинально киваючи. Мимоволі згадалися прогулянки з балакучим Шустрим, від чого трохи піднятий настрій знову впав у саму безодню, а душа тужливо занила. Добре, що Елан і Чейз не прийшли митися, інакше якби цей шкідливий рудий тип сказав би мені хоч одне криве слово, то я просто не знаю, що б із ним зробив.

Вода, цього разу гаряча, знову подіяла на мене заспокійливо. Я блаженно розслабився, занурюючись із головою. Затамувавши подих, просидів так, поки вистачало повітря. Коли виринув, то почув кілька полегшених зітхань і те, як Торен поспішно відводить погляд. Його дерев'яна ванна була найближче, мабуть, він готувався в разі чого виловлювати мене.

"Не бійтеся, - подумав я, - так просто я вас не покину".

У їдальню йти зовсім не хотілося, адже там я напевно зустрінуся з Еланом. Але і голодувати через нього, я теж не збирався. Напустивши на своє обличчя якомога більше байдужості, я рішуче увійшов до кімнати. Пройшов повз перший стіл, де, як і передбачалося, вже сиділи Елан, Чейз, Майкі та Рін. Сів на своє місце і тут же почав поїдати гарячу кашу.