Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Вечеря пройшла незвично тихо. Єдиними звуками були стуки ложок об тарілки, та зрідка поскрипування стільців. Веселун Чейз кілька разів намагався завести розмову або пожартувати, але його слова не отримали очікуваного відгуку.

- Нудно з вами, - пробурчав він, здаючись.

Поспіхом допив чай, потім почекав, поки його рудий друг зробить те саме, і разом із ним перший покинув їдальню. Слідом за ними поскакав Майкі. Потім Орсем і Торен. Рін, як і я, неквапливо допивав свій трав'яний чай. Помітивши, що ми залишилися в їдальні самі, він піднявся і пересів за мій стіл.

- Не варто так навантажувати себе, брате, - сказав він, кладучи мені руку на плече.

Я злегка ошелешений такою поведінкою, відставив чашку і підняв очі. Яскраво червоні губи хлопця розтягнулися в добродушній усмішці, оголюючи ряд рівних і білих зубів. У вугільно-чорних очах читалося співчуття і не було навіть натяку на знущання.

 - Елан сам винен, - продовжував втішати мене Рін, - ось і отримав. Я давно його попереджав, щоб він був із тобою обережним. Ти хоч і вважаєш за краще відмовчуватися і не лізти на конфлікт, але далеко не такий, як Сем, і в підсумку зможеш дати гідну відсіч.

- Так, але я нажив собі ворога, з яким мені доведеться прожити ще не один рік. - Сам не знаю чому, але мене потягнуло на одкровення. - На додачу, за ним піде його банда...

Я зупинився і замовк, запізно усвідомивши, що один із "банди" Елана зараз сидить біля мене. Але Рін лише посміхнувся.

- За останнє не хвилюйся. Не всі настільки дурні. Особисто мені з Еланом просто весело, а от захищати свою спину я б йому не довірив. Тож годі так переживати, у тебе тут більше друзів, ніж ти думаєш.

Він наостанок потріпав мене за плече, яке досі не відпускав, і вийшов з їдальні. У мене на душі потеплішало, а на обличчі сама собою з'явилася усмішка. На урок до Міріон я вирушив із цілком гарним настроєм, від чого зміг потішити її відмінною і старанною роботою.

Тільки ось у спальню повертатися не став. Та й власне, навіщо мені туди йти? Тайлора немає, ніхто не контролюватиме, чи всі повернулися у свої ліжка. Я пробрався на вежу, з радістю зазначивши, що дрібний дощ, нарешті, припинився. З моря дув холодний, але не сильний вітерець, що потихеньку розганяв важкі хмари. Вони розсувалися, немов штори маленького театру, який возив із собою вуличний лялькар. Тільки чекала на мене не кумедна вистава, а тисячі тисяч небесних вогників, що засіяли бездонне небо. Дуже хотілося залишитися тут на всю ніч. Шкода, що тут немає мого ліжка, а то спати на твердій кам'яній підлозі якось не дуже хочеться. Довелося прощатися з баштою, бажати морю і небу добраніч і повертатися в спальню.