Читати книгу - "Земля Санникова"

«От як викрутився, мудрець!» — подумав Горохов і сказав голосно:

— Дуже добре придумав Амнундак! Лягайте двоє там, — він показав на постіль Ордина, — і ви двоє тут, — він показав на своє попереднє місце. — А я буду на почесному місці, поки не повернуться інші білі люди.

Три воїни лягли, не роздягаючись, а четвертий усівся біля вогню.

— Вони прийшли стерегти тебе, щоб ти не втік потайки, як інші білі люди, — прошепотіла Раку злякано.

— Вони прийшли захищати нас від вампу, ведмедів і підземних духів, дурна! — спокійно заявив Горохов, який, звичайно, цілком зрозумів наміри Амнундака.

Але на ніч він ужив деяких запобіжних заходів: сам ліг до стіни й рушницю поклав за собою коло стіни, зарядивши один ствол кулею, другий — картеччю. Пеструху поклав у ногах постелі. Горохов знав, що собака не пустить нікого до сплячого хазяїна.

Ніч минула спокійно. Воїн, який сидів біля багаття, час від часу змінювався одним із тих, що спали; він підтримував вогонь і дрімав, прихилившись до стовпа та тримаючи в руках свій спис. Горохов спав міцно, але Раку всю ніч крутилася з боку на бік: її все-таки тривожила думка, що зробить завтра Амнундак.

Коли настав ранок, воїни пішли, але їм на зміну одразу ж з’явилися Аннуен і дві інші жінки. Горохов ще спав, але Раку одразу ж вилізла до них і почала розпитувати, що повідали духи шаману, як поставився вождь до відмови Горохова та її непокори. Але жінки, які очевидно дістали інструкції, відповіли:

— Що повідали духи, ми не знаємо. Амнундак вислухав воїна й сказав те, що переповіли послані до вашої оселі, а про тебе нічого не сказав.

Раку заспокоїлася, але Горохов, прокинувшись і дізнавшись про результати її розпитувань, не задовольнився ними — йому важливо було дізнатися, що наворожив шаман. І протягом дня, який він перебував у своїй оселі та коло неї надворі, Раку кілька разів ходила за його дорученням у землянку вождя на розвідку, але нічого не дізналася. Першого разу вона пішла з трепетом, думаючи, що жінки її зараз же схоплять, роздягнуть і висічуть за наказом Амнундака: так звичайно карали за свари, лінощі, непослух. Але Амнундак навіть не звернув уваги на її появу.

Увечері Амнундак прийшов до Горохова, усівся коло вогню й сказав:

— Ти не хотів бути гостем у мене, а я от прийшов до тебе… Ти вчора сказав, що сьогодні білі люди повернуться. Ніч уже минула, а їх немає. Що скажеш іще?

Горохов, який уже обдумав удень, що йому робити, відповів спокійно:

— Бачиш сніг на землі — іти важко, лиж у них нема, тому й спізнилися. Прийдуть уночі або вранці.

Чому не взяли лижі в онкілонів? — запитав Амнундак і, помовчавши, додав: — Зачекаю до ранку. Якщо не прийдуть, пошлю воїнів шукати їх — чи не сталось чогось із ними.

Він посидів ще трохи, поскаржився, що сніг лежить і не тане, зима настала на цілий місяць раніше, чим онкілони стривожені. Потім підвівся й пішов. Услід за ним зібралися йти й жінки відсутніх, які провели весь день у землянці. Йдучи, вони сказали:

— Раку, іди візьми там своє молоко й коржики.

Раку, захопивши посуд, пішла з ними, але не повернулася. Замість неї знову з’явилися чотири воїни на ночівлю. Горохов довго чекав на Раку й вирішив, що її не пустили. Обдумавши своє становище, він вважав його ризикованим і зрозумів, що самому йому не вдасться довго опиратися Амнундакові, що силою або хитрістю в нього відберуть рушницю і тоді зроблять із ним усе, що велить шаман. Він міг ще наздогнати товаришів, які обіцяли чекати на нього два дні, — строк закінчувався завтра ввечері. І він вирішив утікати цієї ночі.

Втеча

Ще в сутінках Горохов зрізав дерен із зовнішнього боку землянки, проти узголів’я свого ліжка, і цей пролом засипав снігом. Тепер було легко без шуму вийняти кілька тонких деревинок, які були ледь закопані одним кінцем у землю, а другим притулені до довгих колод косяка й складали боки останнього. У цю дірку можна було перед світанком, коли сон розбирає найбільше і вартовий буде дрімати, вилізти тихенько назовні. Горохов сподівався, що Раку піде з ним, переконана прикладом Аннуїр. Торбину було приготовлено. Раку вже ходила в зимовому одязі. Втечу помітять тільки вранці, бо постіль залишиться на місці. Пеструха теж, — вона потім прибіжить по сліду; дірку ззовні закладуть. Перш ніж спохватяться, вони вже встигнуть відмахати десяток кілометрів; дві пари жіночих лиж теж було приготовлено — закопані в сутінках у снігу.

Неповернення Раку засмутило Горохова — він прихилився до неї і через неї головним чином залишився в онкілонів. Але тепер доводилося йти без неї. А втім, вона, можливо, й не пішла б і навіть здійняла тривогу.

Мабуть, краще, що її нема.

Горохов рано ліг спати й поклав Пеструху до себе на постіль; тепер її можна було взяти одразу ж із собою. Укладаючись, він голосно сказав, щоб чули воїни, які сиділи ще коло вогню:

— Раку не прийшла. Собака завтра мене розбудить і приготує їжу.

Близько півночі сильний підземний удар розбудив і вартового, що дрімав, і Горохова. Заскрипіли балки землянки, посипалася земля крізь щілини. Сплячі воїни скочили з постель, присів і Горохов, — останній у сильній тривозі. Якщо удар повториться, усе населення землянки Амнундака вибіжить і ночуватиме біля багаття під відкритим небом, тоді піти непомітно не вдасться. Треба йти раніше, під час метушні.

Поки він вирішував, що робити, стався другий удар, і вся землянка заскрипіла; одна колода з даху центральної частини зірвалася з місця й упала на багаття разом із купою дерну. Горохов почав поспішно вдягати теплу куртку; воїни з криком жаху вискочили за двері. Але коли хвиля струсу минула й землянка лишилася стояти, один із них повернувся й узяв кілька недогарків із багаття; вони, очевидно, хотіли розпалити вогонь коло дверей, щоб продовжувати свої обов’язки вартових.

— Ти б краще вийшов із оселі, — звернувся цей воїн до Горохова, що сидів на своїй постелі, — тебе може придавити, — половина оселі Амнундака вже розвалилася.

— Ні, я лишуся тут і буду спокійно спати, — відповів Горохов. — Мій куток не завалиться.

Воїн похитав головою і вийшов. Цього тільки й треба було якутові. Він негайно взяв із сусіднього відділення ковдру Костякова, звернув її в трубу й