Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

Залишивши Сашку розважатися з новою іграшкою, коротким спуртом перебігаю від колони до колони, ховаючись від сканерів охоронців. Поки щастить. Чи то я вийшов із зони їхньої активації, чи встигаю пробігти відкритий простір за час, поки вони «дивляться» в інший бік.

Тримаючись майже біля стінки, довгою дугою обходжу майстерню і заходжу до охоронців з тилу. Побачити, що саме роблять ремонтники так і не вдається. Занадто багато їх там. Зрозуміло, що «мурахи» обліпили щось дуже велике, але що саме — не бачу. Можу лише припускати, що саме воно й виявиться босом данжу.

Система також не допомагає. Мабуть, вважає, що я ще не вступив із об'єктом у візуальний контакт. Миготить між корпусами ремонтників то частина товстого дула, не менше 80-го калібру, то якийсь розтруб. Здалося навіть, що помітив трак гусениці. Загалом той ще сюрприз очікується. Мало не здасться. Одна надія, що дістануся до нього раніше, ніж роботи закінчать ремонт чи налагодження.

«Шостий» на прицілі. Плавно вибираю спуск. І одразу ще двічі. З цієї відстані промахнутися практично неможливо, але перестрахування вже стає моєю другою натурою. Я й раніше не був особливо ризиковим, але тепер, коли в тебе ціляться з усіх боків, а навколо свистять кулі, волію дмухати на холодне, ніж бинтувати рани.

Ще один у мінусі. А я згадую, що Сашка повернула мені сили не лише фізичні, то ж намагаюся взяти під ментальний контроль «п'ятого». Несподівано це вдається практично відразу. Робот оживає, розвертається у бік «четвертого» і відкриває вогонь. «Четвірка», природно, у боргу не залишається. Поки почуваюся на куражі, захоплюю поглядом «сьомого» і наказую атакувати «восьмого». Бінґо! Працює! Очевидно, рівень ментальності знову підвищився. Надто вже просто вдалося підкорити собі охоронців.

Ідіот! Ну чому хороші думки приходять із запізненням. Треба було наказати роботам відкрити вогонь по Об'єкту! А захисники периметра їх би після цього самі атакували. Повертаю собі контакт із «шостим», але цього разу, на наказ змінити ціль, робот не реагує. Все вірно: друга директива — якщо немає загрози людині, головне завдання — самозахист. Тож тепер їх не зупинити. Крушитимуть один одного до остаточної перемоги.

Шкода… Злагоджена атака хоча б двох охоронців суттєво полегшила б мені бій з босом. Ну, чи хоч би, продемонструвала його можливості. Втім, ще не все втрачено. Треба тільки зарядитися, бо знову тремор у руках відчувається.

Поки охоронці з'ясовують хто крутіший, тим самим шляхом повертаюся до Сашки. Дівчина, як і раніше, милується подарунком. Не дивно, пістолет і справді гарний. Гладкі обводи, приємний бежевий колір... Дівчисько теж гарне. Таке враження, що вона буквально на очах розквітає, стаючи з кожним днем все привабливішою та бажанішою.

Немає часу милуватися. Підходжу, обіймаю і міцно цілую. Енергія буквально вливається в мене бурхливим потоком, а ось у Сашки підгинаються ноги і, якби не притримав, дівчина точно впала б на підлогу.

— Ох-х… Голова закрутилася. Не можна ж так, Лео… Ти ніби всі сили з мене випив.

Ти навіть не уявляєш, мала, наскільки маєш рацію. Ми — енергетичні вампіри, страшні особи. Гірше за кровососи. Треба контролювати себе.

— Вибач, наступного разу буду акуратнішим. Не втримався. Надто ти вже смачна.

Не пояснювати ж дівчині цілком серйозно, що вона мій живий акумулятор. За це і по морді обличчя отримати не довго. А так — і вона задоволена, он як зашарілася, і я знову готовий до бою.

Поки заряджався, «вісімка» добила «сьомого», а потім вони разом із «четвіркою» добили «п'ятого». Самі теж не в парадній формі, але критичних ушкоджень, окрім відстріленої лівої турелі у четвертого, не видно.

Ок. Спробую хоча б їх використати для атаки на боса. Почну з восьмого...

Чорт! Добре, що не висовувався. Відповідь у вигляді черги з двох кулеметів прилетіла раніше, ніж я закінчив формулювати посил. Не знаю причин, але робот не тільки відмовлявся напасти на Об'єкт, але навіть факт наказу вважав агресією. Та й чорт із вами… Сам розберуся.

Беру під контроль «четвірку» і за старою схемою націлюю його на «вісімку». Ну хоч тут без сюрпризів. Все. На них можна не відволікатися. Добити вцілілого не проблема. Настав час зайнятися тим, що в центрі.

Щоб не палити даремно заряди, практично не бачачи цілі, дістаю Глок і всаджую кілька куль у просвіт між ремонтниками.

Спрацювало. Система зарахувала контакт і над усією цією купою виник напис:

«Комірник. Рівень 26. Бос»

Власне, щось подібне я й передбачав.

«Увага! Перехоплено сигнал, надісланий відкритим текстом! — лунає в голові голос Птаха. — «Всі до мене!» Джерело сигналу знаходиться безпосередньо поруч з тобою»

Тільки цього мені не вистачало. Всі — це хто і скільки?

Відповідь не забарилася. Почулося знайоме прицмокування, і в полі зору з'явився перший павук — малий вартовий робот.

На щастя, наказ «Всі до мене!» хоч і активує бойовий режим, але ціль не вказує. Працюю на випередження.

Павуки вискакують з різних боків не одночасно, мабуть, патрулювали склад по всій території. Це мені на руку. Встигаю знімати роботів одного за одним, раніше, ніж вони беруть мене на приціл. Почуваюся як у тирі, при стрільбі по бігучих мішенях. Головне встигнути… Шість… десять… п'ятнадцять… Скільки ж вас?