Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон 📚 - Українською

Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скрипка «Спіріт Лейку»" автора Клер Бержерон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 96
Перейти на сторінку:
Я народила! — схлипнула вона. — Де моя дитина?

Вона сіла на ліжку.

— Мій маленький хлопчик! Де він? Я пригадую. Він схожий на Александра.

Сестра Йоланд-Марі була заскочена цим зненацька. Лікар Адам натякнув, що після таких важких пологів і кровотечі, яка відкрилася опісля, життя молодої мами трималося на тоненькій волосинці.

— Ви ж принесете мені моє маля? — ввічливо попросила Олена, дивлячись в очі черниці. — Ви добра. Я пам’ятаю вас.

Перед сестрою постала дилема: чи має вона сказати їй правду, чи повідомити пізніше, коли породілля набереться достатньо сил, щоб витримати?

— Покваптесь, мені не терпиться взяти на руки мою дитинку, — прошепотіла Олена так зворушливо, що сестра Йоланд-Марі засмутилася.

Олена знову впала на подушку. Кілька сонячних променів пробилися через штору і нагадали їй лісову схованку. Виснажена, вона знову заснула.

* * *

Після закінчення уроків у жіночому монастирі сестер Внебовзяття настала тиша. Занадто слабка, щоб підвестися, Олена чекала, коли повернеться сестра Йоланд-Марі або прийде лікар Адам. Те, що сина не було біля неї, її дратувало. Якщо він був десь тут, вона б почула його плач, та жодного звуку не долинуло до неї за цілий день. Після дуже важких пологів вона молилася, щоб з її дитиною нічого не сталося. Вона заспокоювала себе тим, що, копирсаючись в уривках своїх спогадів, згадала, що її син був гарним малюком з ясним поглядом, який схопився за неї з усіх сил своїх малюсіньких пальчиків.

Двері прочинилися, і сестра Йоланд-Марі просунула голову в щілину.

— Ви прокинулися? Можете прийняти відвідувача? — запитала вона.

Не чекаючи на відповідь, начальник поліції Азад Фортен відштовхнув черницю й зайшов до кімнати.

— Бачу, ви повернулися з мертвих! — кинув він уїдливо. — Щойно ви наберетеся достатньо сил, за два чи три дні, ви сядете у поїзд на Монреаль.

З його глузливого тону Олена відчула, як він її зневажав.

— Де мій син? — ввічливо запитала вона, борючись зі страхом, що сходив від цього чоловіка.

— Ми не можемо лишити новонародженого зі злочинницею. Тож його передали під громадську опіку.

— Проти неї тільки підозри, — уточнила черниця. — Ви не маєте права так поводитися з нею.

— Чоловіка вбито в найбільш слушний момент! — насмішкувато кинув Фортен. — Не потрібно великої уяви, щоб упевнитися в зумисному вбивстві.

Не звертаючи уваги на молоду жінку, він розвернувся й вийшов із кімнати. На ґанку його перестріла Розен. Вона боялася за свою подругу від самого народження дитини, тож приходила щодня, аби довідатися новини й піклуватися про неї.

— Ви зрадієте, — сказав проходячи повз неї Фортен, — мадам Тефаняк повернулася з того світу. Нарешті її зможуть судити за її злочин.

Жорстокі слова представника закону не мали очікуваного ефекту, навпаки, Розен відчула полегшення. Здається, нарешті Олені нічого не загрожує. Однак вона знала, що для її подруги найгірше ще попереду. Вона навшпиньки зайшла в кімнату. Сидячи на ліжку серед зім’ятих простирадл, бідолашна мати не рухалася, по щоках текли сльози. Коли побачила Розен, розкрила їй свої обійми.

— Вони вкрали моє дитя, — змогла сказати вона між схлипуваннями, — мого сина, мого маленького. Ти знаєш, де вони його сховали?

— Вони прийшли за ним тої ночі, коли ви народили, — відповіла Розен. — Я задрімала. Не маю жодного уявлення, куди вони його відвезли. Дуже шкодую, що не була щодо них на сторожі.

— Хто такі «вони»?

— Сестра Йоланд-Марі сказала, що забрав його Фортен, а з ним був сержант-майор Мартінс.

— А батьки Александра були?

— Ні, мосьє Едмон тоді вже поїхав до Монреаля, а мадам Імельди з ними не було. Щойно вона знайде когось, хто зможе опікуватися магазином, вона поїде до чоловіка й сина.

— Ти певна, що нашого сина не довірили їм?

— Так.

Розен взяла Олену за руки.

— Мені шкода, та Імельда й чути не хоче про дитину. Вона переконана, що дитина не від Александра.

У відчаї Олена впала на плече Розен.

Дев’ять днів тому, коли її син жив іще у неї під грудьми, а вона бігла зустрітися з Александром у їхній таємній схованці, то думала, що біжить до свободи. Поговоривши з Тефаняками й звільнившись від своєї помилки, вона відчула полегшення. Закохані, пригорнувшись один до одного, вони вже будували незчисленні плани на майбутнє, коли прийшли солдати, щоб їх затримати.

26

Монреаль, 7 червня 1916 року

Метр[17] Арман Ляпуент задумливо міряв кімнату повільними кроками. Його колишній однокласник Едмон Лявальєр зустрівся з ним і довірив захист свого наймолодшого сина, звинуваченого у вбивстві. Він одразу зібрав деякі відомості, що можуть стати в пригоді у їхній справі. Дізнавшись, що жертва — українець, в’язень Спіріт Лейку, він згадав, що чув, як його побратими обговорювали концентраційні табори, побудовані по всій країні канадським урядом на противагу думці Великої Британії. І що вже через півтора року намагалися приховати їхнє існування.

Прибуття Александра перервало його думки. Арман не знав сина Едмона, та, щойно глянув йому в очі, хлопець йому сподобався. Атлетичної будови, волосся скуйовджене, світло-сірі очі та ямочки на щоках — його клієнт скидався радше на сина з порядної сім’ї, ніж на злочинця. Та адвокат знав, що зовнішність часто буває оманливою.

— Маєте новини від Олени? — запитав затриманий, ледве сів.

Метр Ляпуент зміряв його оком, намагаючись оцінити особистість. Спрямований на нього запитальний погляд був відкритим і чесним.

— Мені відомо, що вона народила, — сказав він, підсуваючи собі стілець.

— Як вона? — поспішив запитати Александр. — Я тато хлопчика чи дівчинки?

Від запитання адвокату стало ніяково.

— Ваші батьки вважають, що то не ваша дитина, а ваша мати переконана, що та жінка, про яку ви говорите, є винуватицею смерті свого чоловіка. Вона вважає, що та інтриганка...

Александр перебив його.

— Будь ласка, мосьє, дайте відповіді на мої запитання.

Його голос був твердим. Армана це заспокоїло, оцей хлопець двадцяти п’яти років мав міцного стрижня всередині.

— Хлопчика, я вчора дізнався, що мадам Тефаняк нічого вже не загрожує.

Захоплений хвилею любові, Александр на мить заплющив очі й уявив, як тримає сина на руках.

— Ви кажете, Олені вже нічого не загрожує. У неї були аж такі важкі пологи?

— Так, але їй вже краще. За кілька днів її відправлять поїздом до Монреаля, де судитимуть за вбивство.

— Метр...

—...Арман Ляпуент. Я адвокат, якого найняв ваш батько. Вибачте, я забув назвати себе.

— Вам платить мій батько, але клієнт —

1 ... 70 71 72 ... 96
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"