Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Лабіринт духів 📚 - Українською

Читати книгу - "Лабіринт духів"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лабіринт духів" автора Карлос Руїс Сафон. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 221
Перейти на сторінку:
потім повернусь, гаразд?

– У цьому немає потреби, Варґасе. Ти й так сьогодні зробив для мене досить. Іди відпочинь трохи, завтра ми матимемо довгий і напружений день. Зустрінемося вранці за сніданком.

Поліціянт поглянув на неї, не надто переконаний. Алісія всміхнулася йому.

– Зі мною все буде гаразд. Обіцяю.

– Револьвер у тебе напохваті?

– Я спатиму з ним, наче зі своїм новим плюшевим ведмедиком.

– У тебе ніколи не було плюшевого ведмедика. Хіба що плюшевий чортик…

Алісія нагородила його однією з тих усмішок, що відчиняють двері й розтоплюють силу волі. Варґас опустив очі.

– Що ж, гаразд. Дзвони тоді князю тіней, щоб повідати йому свої маленькі таємниці, – сказав він, прямуючи до дверей. – І замкнися на ключ.

– Варґасе?

Поліціянт зупинився на порозі.

– Дякую.

– Досить уже дякувати мені за дрібниці.

Алісія трохи зачекала і, коли кроки поліціянта стихли внизу сходів, узяла слухавку. Перш ніж набрати Леандро, глибоко вдихнула й заплющила очі. Номер-люкс не відповідав. Алісія знала, що Леандро має інші номери в готелі «Палас», хоча й ніколи не мала бажання запитувати, для чого вони йому. Вона подзвонила до приймальні. Нічна чергова впізнала її голос, не було навіть потреби казати, кому вона телефонує.

– Одну хвильку, сеньйорито Ґріс. Зараз я вас з’єднаю з сеньйором Монтальво, – промовила телефоністка мелодійним, попри таку пізню годину, голосом.

Алісія почула на лінії однотонний звуковий сигнал, а потім на тому кінці зняли слухавку. Дівчина уявила, як Леандро сидить у темряві в котромусь із номерів готелю, споглядаючи в очікуванні світанку на площу Нептуна внизу й на небо Мадрида, затягнуте чорними хмарами.

– Алісія, – повільно промовив він безбарвним голосом. – Я вже гадав, що ти мені не подзвониш.

– Вибач. У мене був приступ.

– Мені шкода це чути. Зараз краще?

– Просто чудово.

– Варґас із тобою?

– Ні, я сама.

– Із ним немає проблем?

– Ні, жодних.

– Якщо хочеш, щоб його прибрали, я міг би…

– Не треба. Нехай буде поруч, про всяк випадок.

Запала мовчанка. Коли Леандро замовкав, не чути було ані його дихання, ані будь-якого іншого звуку.

– Дозволю собі зауважити: я тебе не впізнаю, Алісіє. Але, у кожному разі, я радий, що ви добре ладнаєте. Я гадав, що ти можеш не схотіти з ним працювати, зважаючи на його історію…

– Яку історію?

– Ніяку. Це не має значення.

– Коли ти так кажеш, я починаю хвилюватися по-справжньому.

– Він не розповідав тобі про свою родину?

– Ми не розмовляємо на особисті теми.

– У такому разі я не хотів би бути тим, хто…

– Що сталося з його родиною?

Леандро знову замовк. Алісія майже бачила, як він посміхається, облизуючи губи.

– Варґас утратив дружину й доньку в автомобільній аварії років три тому. Кермував п’яним. Донька була твого віку. Тяжко йому тоді довелося. Мало не витурили зі служби.

Алісія нічого не відповіла. Вона почула дихання Леандро, який прошепотів у слухавку:

– Він тобі нічого цього не розповідав?

– Ні.

– Мабуть, не хоче ворушити минуле. У кожному разі, сподіваюся це не стане проблемою.

– А якою проблемою це мало би стати?

– Алісіє, ти знаєш, що я ніколи не втручаюся в твоє особисте життя, хоча, їй-богу, іноді мені важко збагнути твої смаки і схильності.

– Я не розумію, про що ти.

– Алісіє, ти чудово розумієш, про що я.

Дівчина вкусила себе за губу й проковтнула слова, що обпікали їй язик.

– Це не стане жодною проблемою, – врешті промовила вона.

– Ну от і чудово. А тепер розповідай, що в тебе є для мене.

Алісія глибоко вдихнула й стиснула кулак так, що аж нігті вп’ялися в шкіру. Одначе, коли дівчина почала свою розповідь, голос її звучав із покірливою і мелодійною інтонацією, яку вона випрацювала, спілкуючись із Леандро.

Протягом кількох хвилин вона коротко переказувала події, що сталися від часу їхньої останньої розмови. Розповіді бракувало барв і деталей. Алісія обмежилася тим, що перелічила послідовність кроків, не пояснюючи, що її спонукало діяти саме так. Оминула вона й важливий епізод викрадення книжки Віктора Маташа з її помешкання вчора вночі. Леандро, як зазвичай, спокійно слухав і не перебивав. Закінчивши розповідь, Алісія змовкла, відпочиваючи, поки Леандро перетравлював її слова.

– Чому в мене таке враження, що ти не розповідаєш мені всього?

– Не знаю. По-моєму, я нічого важливого не оминула.

– Отже, що ми маємо в підсумку: огляд автомобіля, який, імовірно, було використано для, так би мовити, втечі, не виявив ніяких суттєвих свідчень, окрім слідів боротьби, яка не призвела до смерті, і начебто списку чисел, який ми не можемо ні з чим пов’язати і який, можливо, узагалі не має жодного стосунку до справи. З іншого боку, ти далі наполегливо гнеш свою лінію з книжкою цього Маташа, лінію, що мене турбує, позаяк розкриття низки бібліографічних таємниць може виявитися хай і неймовірно захопливим, однак цілковито некорисним для наших потуг відшукати Маурісіо Вальса.

– Є якісь новини від поліції, що провадить офіційне розслідування? – запитала Алісія, сподіваючись повернути розмову в інший бік.

– Нема ніяких важливих новин, і не варто тобі на них очікувати. Досить сказати, що є люди, які не схвалюють того, що нас запросили на свято, нехай навіть і через задні двері.

– Через це за мною стежать?

– Через це і через те, що вони найпевніше так і не повірили – і це цілком природно, – що, знайшовши пана міністра цілого й неушкодженого і передавши його в подарунковій обгортці, ми вдовольнимося тим, що всі лаври й медальки дістануться нашим друзям із поліції.

– Якщо ми його знайдемо.

– Скажи-но, це просто показний брак віри чи ти маєш мені щось сказати?

– Я лише мала на увазі, що важко знайти того, хто, либонь, не хоче, щоб його знайшли.

– Напевне ми цього не знаємо, отже, не будемо зважати на ймовірні побажання пана міністра. Як і на побажання наших колег із Головного управління поліції. Тому я раджу тобі поводитися з Варґасом стримано. Відданість – це звичка, якої не позбуваються за один день.

– Варґасові можна довіряти.

– Це мені каже жінка, яка не довіряє навіть сама собі. Я не розповідаю тобі нічого такого, чого ти сама ще не знаєш.

– Не турбуйся. Я буду обережна з ним. Ще щось?

– Подзвони мені.

Алісія хотіла побажати доброї ночі, коли почула, що Леандро, як завжди, уже поклав слухавку.

19

Блідо-блакитний вогник свічки, що плаває в калюжці розтопленого воску, догоряє. Вальс підносить руку, якої вже не відчуває, до тьмяного сяйва. Шкіра на руці фіолетова, майже чорна. Пальці розпухли, а нігті починають відпадати. Із

1 ... 70 71 72 ... 221
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лабіринт духів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лабіринт духів"