Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » TÜK, Арт Антонян 📚 - Українською

Читати книгу - "TÜK, Арт Антонян"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "TÜK" автора Арт Антонян. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 104
Перейти на сторінку:
під кінець дня. У телецентрі звільняють співробітників направо і наліво. Доводиться перепрацьовувати. Über!

— Über! Може, пізніше все-таки? До мене або до тебе?

Über! — сподівався Давид.

— Über! Не вийде. Я зателефоную, добре? Über! — почулися гудки.

Викуривши сигарету, Давид подарував троянду випадковій перехожій і подався до «Цвіркуна». Цього разу там, як у нічному клубі в розпал вечірки, було не проштовхнутися.

— Привіт, друже! — Давид обімлів, повернувшись на знайомий голос.

Перед ним стояв Вінсент.

— Як ти сюди потрапив? — Давид дивився широко розплющеними очима то на Вінсента, то на Джаззі, яка підійшла відразу за робогуманоїдом.

— Мене випустили на свободу, — поважно промовив Вінсент.

— Ми вирішили, що йому час переходити до наступного етапу адаптації, — пояснила співачка. — Вдень, звичайно, не розгуляєшся. Увечері можна.

— Ми пройшлися трохи по парку неподалік, — Вінсент узяв Джаззі за руку.

— Пропоную випити за це! — Давид замовив напої. — Друзі, хочу побажа…

Пролунав вибух.

Давид лежав під столом. Поруч хтось стогнав. Їдкий дим роз’їдав очі. Люди кричали, кидалися навсібіч у повній плутанині. Давид, пригнувшись, шукав вихід. Крізь димну хмару він розгледів зеленого чоловічка в протигазі. Давида різко занудило. Металевий смак атакував рецептори в роті. Він добре знав, що це означає.

До основного виходу підібратися заважали перекинуті меблі упереміш з тілами, шматками зруйнованої барної стійки. Задимлення і пил потроху розсіювалися. Стражі правопорядку в’язали людей. Кілька відчайдушних сердечників марно намагалися чинити опір, опинившись в оточенні. За хвилину вони лежали на підлозі з простріленими грудьми.

Давида скрутило від нудоти. Йому вдалося добігти до туалету. Там в останній кабінці вже був відкритий тунель у стіні. «Комусь вдалося вибратися», — встиг подумати Давид. Він набрав повні легені повітря і вже готовий був пірнути в отвір, коли відчув дотик до потилиці. Він обернувся. Ясмін направила дуло пістолета прямо йому в обличчя.

— Як?.. Що?.. — не вірячи своїм очам, він скам’янів від жаху.

— Über! Не рухайся, я не хочу тобі нашкодити, — твердо скомандувала Ясмін. — Цього разу зброя справжня. Не роби різких рухів. Зрозумів? Über!

— Зрозумів, — Давид підняв руки вгору. — Як ви знайшли нас?

— Über! Це було нескладно. Тоді… До того, як ти отямився, я встановила жучок у тебе в квартирі. А потім приїхали твої друзі й попрацювали над моїми спогадами. Але ти так дивно поводився, та й пістолет був не в тому відсіку в сумочці. Я перевірила, переслухала запис. Кожен день слухала тебе. Я знала, що ти приведеш мене до чогось більшого, ніж склад з літературними текстами на туалетному папері. Über!

— Ти хотіла стати героєм. Тобі вдалося. Вітаю!

— Über! Я лише хотіла захистити Üмперію від Herz-терористів, які тримають у страху мою рідну популяцію. Über!

— І що тепер? — розчаровано запитав Давид.

— Über! Ти будеш співпрацювати зі мною. Тебе не чіпатимуть. Ти просто повинен пообіцяти мені, що розкажеш все, що знаєш. Зрозуміло? Über!

— Я не згоден…

— Über! Це не прохання, Давиде. Якщо хочеш жити…

— Що?! — закричав Давид. — Ти погрожуєш мені? Що ти зробиш? Застрелиш мене? Давай… — він схопив дуло пістолета і приклав собі до чола. — Стріляй!

— Über! Давиде, не роби цього. Не змушуй мене. Просто здайся. Я гарантую тобі свободу. Ти розкажеш усе, що знаєш. Потім пройдеш прискорений курс поглинання новинного контенту і знову станеш нормальною öсобиною. Все владнається. Ми будемо разом…

— Кому потрібна така свобода?

Ясмін натиснула на спусковий гачок. На стіну бризнула кров. Давид схопився за голову. Куля лише ковзнула по кінчику правого вуха. Ясмін з жалем спостерігала за недолугими спробами Давида оговтатися. Приголомшений, він хапав ротом повітря.

— Über! Забирайся. Über!

— Що? — не зрозумів Давид, у вухах дзвеніло.

— Über! Я сказала — забирайся! Швидше, поки сюди ніхто не прийшов. Лізь! Über! — скомандувала вона, показуючи на діру в стіні.

Озираючись назад, Джаззі бігла паралельною вулицею геть від «Цвіркуна». Позаду ревли сирени стражів. Темна фігура слідувала за нею. Джаззі забігла за ріг у тісний закуток. Сховалася за сміттєвими контейнерами. Серце шалено калатало. Незабаром зовсім поруч почулися важкі кроки. Затримавши подих, вона втиснулася в простір між сміттєвим баком і стіною будівлі. В її полі зору з’явилася фігура. Öсобина явно чоловічої статі. Не один. З кимось, перекинутим через плече. Він поклав тіло на тротуар.

— Джаззі, ти тут? — почувся голос Вінсента.

Джаззі мимоволі подалася вперед, видавши себе. Чоловіча öсобина підбігла до неї. Це справді був Вінсент.

— Боже, я думала… Нічого не бачила… Що тебе затримали… Стільки крові, диму, — заплакала співачка.

— Не хвилюйся, я тут. Все буде добре, рідна. Ми доберемося до сховища. Все буде добре, повір! — Вінсент обійняв її.

— Хто там у тебе? — запитала вона.

Вінсент підвів Джаззі до тіла, що лежало нерухомо. Вона позадкувала назад. Її ноги підкосилися.

— Ти з глузду з’їхав? — насилу стримуючи крик, накинулася дівчина на Вінсента. — Вона вб’є нас…

— Джаззі, вона без свідомості, — спокійно промовив робогуманоїд.

— Яка свідомість? Що ти несеш? У машини немає свідомості…

— Невже? — Вінсент змінився в обличчі.

— Вибач, — Джаззі прикусила губу. — Ти знаєш, що я мала на увазі. Ви різні. На відміну від тебе вона — жахлива машина, яка бездушно карає будь-кого, хто став неугодним або завинив перед Üмперією. Äфродіти вбивають öсобин пачками. Вони строго дотримуються законів і прописаних директив.

Вона впорається з нами за секунду, коли прокинеться…

— Це не машина, — впевнено сказав Вінсент, — принаймні не зовсім. Я поки не зрозумів, що вона таке, але можу тебе запевнити, вона — не робот, а істота біологічного походження. Я зможу пояснити точніше після досліджень.

Джаззі опустилася на тротуар.

— Що ти з нею

1 ... 70 71 72 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «TÜK, Арт Антонян», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "TÜK, Арт Антонян"