Читати книгу - "Ніжна дівчинка мільйонера, Кіті Лав"

Дні минали в приємних клопотах. Я обирала сукню, переглядала варіанти декору, зустрічалася з організаторами. Кожен день був наповнений очікуванням, теплом і радістю.

Олег був поруч, допомагав у всьому, хоча іноді просто зупиняв мене, притягував до себе і шепотів:

— Головне, що ти будеш моєю дружиною. Решта — дрібниці.

Я сміялася, але в глибині душі знала, що він має рацію.

Ввечері, коли ми разом сиділи на дивані, переглядаючи список гостей, Олег раптом притулився лобом до мого і прошепотів:

— Ти щаслива?

Я подивилася в його очі, повні любові, і відповіла без вагань:

— Так. З тобою — так.

Олег усміхнувся, ніжно провів пальцями по моїй щоці і поцілував у лоба.

— Тоді я найщасливіший чоловік у світі, — тихо сказав він.

Я поклала голову йому на плече, відчуваючи спокій і тепло. Усе було так, як я мріяла.

Наступного дня ми знову поринули у приємні приготування. Я обирала весільний букет, а Олег переглядав варіанти місця для церемонії. Він хотів, щоб усе було ідеальним, навіть попри моє бажання зробити все просто.

— Я хочу, щоб цей день був незабутнім, — пояснив він, коли я втомлено усміхнулася, дивлячись на черговий варіант оформлення.

Я зітхнула і взяла його за руку.

— Для мене він уже незабутній, бо я виходжу заміж за тебе.

Олег усміхнувся і легенько стиснув мої пальці.

— Тоді залишилося тільки дочекатися цього дня.

Я подивилася у вікно, де вже сідало сонце. День справді був особливим, як і всі, які я проводила поруч з ним.

Настав день весілля.

Ранок видався тихим, майже чарівним. Сонячне світло лагідно проникало крізь вікна, відбиваючись у дзеркалі, де я бачила своє відображення. Біле плаття м’яко спадало хвилями, підкреслюючи округлість живота. Я провела рукою по ньому й усміхнулася.

— Сьогодні особливий день, малюк, — прошепотіла я.

За дверима почулися кроки. Я повернулася, і в наступну мить Олег уже стояв на порозі.

Він затамував подих, оглядаючи мене з голови до ніг.

— Ти… ти неймовірна, — його голос був хрипким від емоцій.

Я усміхнулася.

— Тобі подобається?

Олег підійшов ближче, взяв мою руку і м’яко поцілував її.

— Ти найпрекрасніша наречена у світі.

Я дивилася в його очі, повні любові й захоплення, і розуміла: так, це саме те щастя, яке я шукала.

Церемонія була невеликою, але затишною. Батьки, найближчі друзі, теплі слова і обіцянки, які ми промовляли одне одному. Олег міцно тримав мої руки, а коли сказав заповітне «так», в його очах блищали сльози.

Коли ми заходили до зали, він нахилився і прошепотів:

— Тепер ти назавжди моя, дружино.

Я засміялася і поцілувала його, відчуваючи, як у грудях розливається безмежне щастя.

Музика тихо зазвучала в залі, і Олег простягнув мені руку.

— Дозвольте запросити вас на танець, моя дружино, — сказав він із теплою усмішкою.

Я вклала свою долоню в його, і він обережно притягнув мене ближче. Його руки ніжно обійняли мою талію, а я поклала голову йому на плече.

Мелодія була м’якою, ледь відчутною, ніби цей момент належав лише нам двом.

— Ти щаслива? — тихо запитав Олег, ведучи мене в повільному ритмі.

Я підвела голову, зустрічаючись із його поглядом.

— Щасливіша, ніж будь-коли, — прошепотіла у відповідь.

Олег усміхнувся і легенько провів пальцями по моїй щоці.

— Я кохаю тебе, Настю.

— І я тебе… — мої слова загубилися між нашими губами, коли він нахилився і поцілував мене.

Навколо лунали оплески, хтось вигукував слова привітань, але для нас у той момент існувала тільки музика, тепло наших тіл і відчуття того, що попереду нас чекає нове життя — разом.

Після танцю, коли музика стихла, і ми з Олегом все ще стояли, загублені в поглядах одне одного, до нас підійшов Андрій.

— Ну що ж, вітаю, молодята, — сказав він з усмішкою, трохи жартівливо, але щиро.

Я подивилася на нього, і відчула, як тепла хвиля вдячності огортає мене.

— Дякую, Андрію, — сказала я, ледь помітно стиснувши його руку.

— Бережи її, — звернувся він до Олега, і в його голосі було щось більше, ніж просто дружнє побажання.

— Завжди, — відповів Олег без тіні сумніву.

Андрій, не знімаючи легкої усмішки, простягнув мені руку.

— Дозволиш один танець?

Я поглянула на Олега. Він лише ледь помітно кивнув, а в очах читалося: Я довіряю тобі.

Я прийняла запрошення, і Андрій повів мене на танцмайданчик. Музика заграла щось повільне, ніжне. Він поклав руку мені на талію, а я дозволила собі відпустити напругу й просто рухатися в ритмі мелодії.

— Ти щаслива? — запитав тихо.

— Так, — відповіла я без вагань.

Андрій трохи посміхнувся, але в його очах промайнуло щось, чого я не змогла розгадати.

— Це головне, — сказав він і на кілька секунд міцніше стиснув мою руку.

Ми мовчки закружляли в танці, і в цей момент я усвідомила, що наше минуле залишилося позаду. Тепер був лише цей вечір, мій чоловік, наше майбутнє.

Коли музика стихла, Андрій відпустив мене і ледь чутно промовив:

— Будь щаслива, Настю.

Я відповіла йому тихим «дякую» і повернулася до Олега, який уже чекав на мене, простягаючи руку.

Святкування повільно добігало кінця. Гості прощалися, звучали останні тости, а музика стихала, поступаючись місцем затишним розмовам.

Олег тримав мене за руку, його пальці ніжно ковзали по моїй долоні, ніби нагадуючи: Я тут. Я завжди буду тут.

— Готова їхати додому, моя дружино? — тихо запитав він, нахилившись до мого вуха.

Я глянула на нього, відчуваючи, як серце наповнюється теплом.

— Так, поїхали.

Він не відпускав моєї руки, поки ми виходили з ресторану. Нічне місто зустріло нас м’яким світлом ліхтарів і свіжістю повітря. Олег відчинив для мене двері машини, допоміг сісти, а потім обійшов авто і сів за кермо.