Читати книгу - "Юрiй Луценко. Польовий командир"

Він не готовий сказати, чи при цьому обов’язково буде розпуск парламенту. Якщо парламентські повноваження не зміняться, каже Юрій, то це не є обов’язковою умовою. Але це можливо. І в цьому випадку чим частіше будуть відбуватися в нинішній переломний момент для української історії вибори, тим це краще. «Я б взагалі пішов на те, аби депутати обиралися не більше, ніж на два терміни, і по три роки кожен, – говорить він журналістам. – Звичайно, при знятті їхньої депутатської недоторканності. Подивіться: і економіка, і соціальний розвиток України пішов далеко вперед, а політики залишилися пострадянськими».

Справді, деяких із них громадяни віком «за 30» ще пам’ятають на партійних з’їздах. Вони так само були вірні генеральній лінії партії, яка регулярно мінялася в їхніх знаменах, але все-таки вони завжди хиталися разом із генеральною лінією партії. І що ми маємо в результаті? Маємо старих пострадянських динозаврів, для яких влада – це мета. Не засіб змінити ситуацію, не засіб допомогти розвитку економіки, а отже, і соціальним стандартам населення, а просто її треба монопольно утримати і всіх інших відігнати від корита, до якого він добрався. Таких політиків треба відводити на політичну пенсію якомога швидше.

З інтерв’ю Юрія Луценка «5 каналу» 1 липня 2007 року:

– З моєї точки зору, найкраще було би ввести право громадян України з 16 років голосувати. Ми відразу отримаємо нормальний проєвропейський парламент. Я в цьому категорично переконаний.

Коли йдеться про можливість створення в нас двопалатного парламенту, Луценко такої можливості не відкидає. На його думку, Україна до цього ще прийде. Це адекватна відповідь для того, аби різноманітні культурні та історичні прошарки, які мають місце в українському суспільстві, змогли відчувати, що Україна – їхній рідний дім. В цьому випадку це буде відповідь на гармонізацію всіх тих ліній напруги, які, на жаль, перенесли в Україну різноманітні недоброзичливці або нерозумні місцеві люди, які ділять Україну за різними релігійними, мовними, освітніми, історичними параметрами.

Очевидно, відбудеться дискусія про те, чи більше плюсів, чи більше мінусів дасть двопалатний парламент. В українському варіанті ми говоримо про однопалатний парламент. Але історично, звичайно, двопалатний парламент може бути тоді, коли згладяться всі конфліктні зони.

Головне, говорить Луценко, щоб український парламент не мав «шостої палати» – це дуже важливо. Бо сьогодні це є бідою українського парламентаризму. Ми теж поділяємо його сподівання.

Все колись доходить до свого логічного завершення.

Інтрига довкола прізвищ, що презентуватимуть мегаблок демократичних сил, була розв’язана 5 липня 2007 року. В цей день, починаючи вже з одинадцятої ранку, преса трубила: сталося! Нарешті демократичні сили визначились і, за повідомленням агентства УНІАН, мегаблок демократичних сил носитиме назву «Наша Україна» – «Народна самооборона».

Як інформувала прес-служба глави держави, про це було домовлено у ході підписання 10 партіями декларації про створення єдиного виборчого блоку демократичних сил. Крім того, відповідно до домовленостей, виборчий штаб блоку очолить глава Секретаріату Президента України Віктор Балога.[45]

У той же день на прес-конференції в УНІАНі Луценко заявив: «Вхідним квитком» до мегаблоку демократичних сил буде ухвалення партіями-учасницями на з’їздах в липні рішень про входження до єдиної партії. Він також сказав, що всі учасники процесу підписали сьогодні декларацію про майбутнє об’єднання в єдиний виборчий блок, а після завершення виборчої кампанії – в єдину національно-демократичну партію. Існують певні технології для цього, тобто в липні кожна з політичних сил проведе партійні з’їзди, на яких буде ухвалено відповідні рішення про входження до блоку і про злиття в єдину партію до закінчення поточного календарного року. До того ж він наголосив, що ті, хто не ухвалить такого рішення, не будуть учасниками блоку.

З прес-конференції Юрія Луценка 5 липня 2007 року:

– Ті, хто хоче займатися окремою політикою, мікроскопічною політикою, вони мають на це право. Ті, хто хоче займатися національною політикою всеукраїнського масштабу, пройдуть цей етап, і вхідним квитком до блоку буде саме таке рішення всіх з’їздів, всіх учасників підписання сьогоднішнього документа. Ми не проводимо цього процесу під килимами чи в закритих офісах. Він відкритий, прозорий і для виборців, і для учасників процесу. Для всіх правила однакові. Наше об’єднання продиктоване волею виборців. Цього року я мав не одну сотню зустрічей із виборцями і можу сказати, що це була перша вимога громадян України. Демократи почули її і об’єдналися. Я думаю, це перший доказ того, що демократичні сили навчилися слухати людей і виконувати їхню волю, і це перший крок у правильному напрямку. Це нова сторінка української сучасної політичної традиції. Закінчуються ігри в мікрогетьманство, починається відповідальна європейська політика.

Рішення йти на вибори разом ухвалили: «Наша Україна», «Вперед, Україно!», НРУ, УНП, УРП «Собор», ХДС, Європейська партія, «Пора», КУН, Партія захисників Батьківщини. Та не обійшлося без ображених: Блок Литвина і Народно-демократичну партію Людмили Супрун, якщо можна так висловитися, не взяли в демократи. За словами Луценка, ці партії виявилися неготовими до злиття в єдину силу. Це означає, що вони не готові розпустити свої партії. «Наш список відкритий для підписання, – говорить він. – Якщо знайдуться партії, які готові скласти свої прапори, амбіції маленьких вождів і злитися в єдину потужну національного масштабу партію – ми будемо раді вітати кожного з них».

З прес-конференції Юрія Луценка 5 липня 2007 року:

– Якщо ми говоримо про народовладдя, про вільну країну вільних людей, ми маємо дати можливість молодим політикам, які довели свої якості виборцям, бути попереду. Це абсолютно правильне явище. Минув час політиків, які покриті зеленим радянським мохом і посилаються на свої заслуги двадцяти-, п’ятнадцяти-, десятирічної давності. Ми їх дуже цінуємо, ми будемо їм завжди дарувати квіти, але підхопити їхні знамена і продовжувати їхні успіхи мають молоді політики. Пам’ятаєте, я казав, це буде новий список з нових людей із новими ідеями. Так воно й сталося. Сьогодні ми маємо список відомих людей. Це молоді, амбітні політики, які склали особисті амбіції в єдину командну амбіцію заради європейського розвитку України. Я вважаю це великим досягненням таких важких і іноді незручних переговорів. Впевнений, це нова сторінка розвитку української політики.

На цій ноті хочеться завершити книжку.

А правильніше буде сказати – поставити багато крапок.

Бо, на відміну від процесу підписання політичних документів, книжка залишається на роки і живе на книжкових полицях. Тому зараз ви маєте унікальну нагоду, перегорнувши останню сторінку, озирнутися довкола і побачити, що відбувається зараз.

Якщо вибори ще не пройшли, ви можете робити свої прогнози стосовно того, як складеться