Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

оголошують страйк. Фабрикант не може найняти нових робітників, бо страйк означає бойкот ВСІМ робітництвом цілої країни тої фабрики, і жодний робітник не піде найматися до тої фабрики. Коли ж мінімум є такий малий, що фабрикант не може звести кінці до купи, фабриці загрожує банкротство, а робітникам — втрата праці. Робітники це розуміють і тому йдуть на компроміс, як іде на компроміс і фабрикант, бо знає, що робітники мають силу закрити його фабрику. Так у капіталістичних країнах арбітром, суддею автоматично стає безсторонній закон конкуренції.

В соціялістичному СССР цього безстороннього судді — закону конкуренції нема, бо нема конкурентів, а є один–єдиний роботодавець–монополіст, а до того ж він є і арбітр, і суддя, і поліція, і законодавець в тій самій особі — Його Величність всесильний і деспотичний уряд. Він і накинув свому робітництву таку потогонну систему, про яку не міг і мріяти найгірший капіталістичний визискувач, експлуататор робітництва будь–коли і будь–де в світі. Щоб не вмерти з голоду і холоду, робітники в СССР мусять посилати до праці свої жінки і діти. Ніде в світі не працює на хліб насущний такий великий відсоток жінок, як в СССР, а про те, щоб жінка виконувала таку працю, яка є під силу лише мужчині, — не може бути і мови. Ніде в світі не побачите жінки, що працювала б на будовах чи в копальнях. У всіх цивілізованих державах існують закони, які забороняють затруднювати жінок на тяжких роботах, а затруднювати дітей забороняється цілком, хоч би і на легкі роботи. В СССР тисячі жінок працюють на дуже тяжких роботах, будовах, у копальнях й існують закони, які наказують затруднювати діти нарівні з дорослими. Країна здійсненого соціялізму, пророкованого К. Марксом.

В капіталістичних вільних країнах, як, напр., в Америці, є зорганізовані в свої професійні спілки не лише робітники, але й усі професії, всі службовці. І ці спілки виступають завжди разом з робітничими проти роботодавців. В СССР службовці, особливо вищі, виступають на боці роботодавця — уряду проти робітництва. Уряд тримає їх на своїм боці не лише батогом (терором), але й «прянікам» — значно більшою платнею, як робітникам. Хоч Марксова наука каже: «Від кожного за його здібностями, кожному за його потребами», але марксисти в СССР платять інженеру більше, як робітникові. А в архікапіталістичній Америці звичайний механік заробляє БІЛЬШЕ, як молодий дипломований інженер. В Америці державні урядовці, інженери, лікарі, адвокати належать до тої самої середньої класи, що і робітники. Фабричний інженер має таку саму хату, з таким самим устаткуванням, що і замітач підлоги в тій фабриці, і дістає майже таку саму платню, як фаховий робітник. Чимало державних урядовців кидають свого посаду і наймаються робітниками до фабрик, бо фабричний робітник заробляє більше, як звичайний державний урядовець. Так сповнюються пророцтва К. Маркса.

Та чи не найяскравішою ілюстрацією і доказом повного банкротства Марксових ідей є сучасна професійна організація робітництва у вільних країнах. В Америці нема такої, хоч би малої, професії, яка ще не організована в свій професійний союз. Робітничі професійні спілки об’єднані в одну величезну федерацію, що має кількадесят мільйонів членів і сотки мільйонів доларів у своїй касі. Провідники окремих більших професійних спілок дістають 30000–300000 доларів річної платні і мають силу зупинити все життя країни будь–коли. Вони фактично є некороновані королі країни. Фабриканти також організовані в свої спілки. Кожна і більша галузь індустрії організована. Договори про висоту платні та умови праці ведуть не окремі фабриканти з окремими місцевими професійними спілками робітників, а центральний орган спілки з центральним органом спілки фабрикантів даної галузі індустрії. На практиці це значить, що фабриканти фактично є безсильні спротивитись вимогам професійної спілки робітників, тому, хоч і пручаються, але уступають, бо знають, що непоступливість може викликати страйк не в одній місцевості, але у всій країні, і то не лише тої галузі індустрії, але й у всій індустрії, бо інші галузі індустрії можуть застрайкувати, щоб піддержати ту, що вже страйкує. Коротко, робітництво Америки має силу зупинити все життя в Америці протягом 24 годин. Тому уряд Америки ніколи не видає законів, що торкаються робітництва, без згоди чи бодай консультації з провідниками професійних спілок. Таку–то мають силу капіталісти в Америці.

У соціялістичнім СССР бачимо такий цинічний глум над робітниками, над ідеєю професійних робітничих спілок, що європейські й американські профспілкові діячі не вірили своїм очам, читаючи офіційні совєтські закони про «професійні союзи» СССР. Та як же можна повірити, коли москвини обернули догори ногами саму ідею професійних спілок, які в СССР захищають інтереси роботодавця, а не робітників. Ба, гірше того — є знаряддям роботодавця, щоб посилити потогонну систему, знаряддям для максимального ВИЗИСКУ роботодавцем робітництва.

К. Маркс пророкував також і концентрацію земельних посілостей, зубожіння селянства, утворення величезних латифундій. І тут життя глузує з того «пророка». В сільському господарстві у всіх цивілізованих країнах іде повною ходою процес ліквідації великих земельних посілостей; іде процес роздроблення їх. У кожній вільній країні були причини того процесу. В Америці причиною є звичайний арифметичний рахунок; великі земельні маєтки стають тепер дефіцитними. Власник великого земельного маєтку не може найняти робітників, не тому, що не має грошей, але тому, що платня робітника перевищує вартість виробленого, отже, власник мав би докладати до своєї землі зі своєї кишені, замість класти до неї. Такого абсурду ніхто робити не буде, і тому фермер примушений обробляти свою землю своїми силами, силами своєї родини, а це виключає всяку можливість латифундій, пророкованих К. Марксом. Лише в СССР сповнилося це пророцтво К. Маркса — виросли великі земельні латифундії з мільйонами рабів–колгоспників, що їх обробляють. Про рентабельність їх нема що говорити, бо рабам нічого не платиться за їх працю, навіть не годують їх, а вони мусять жити з шматка землі, що навколо його хати. Соціялізм.

Нарешті, К. Маркс пророкував, що капіталісти сконцентрують і політичну владу в своїх руках, не допускаючи до влади нікого іншого. Ми є свідками, як капіталістичний уряд, напр., в Америці (ЗСА), буквально грабує капіталістів, взагалі багатших людей системою прогресивного податку. В Америці той, хто заробляє менш як 2000 дол. річно не платить ані сотика податку. Хто заробляє, скажім 5000 дол., віддає чверть того заробітку державі у формі податку. Хто заробив 50000 дол. (річно) віддає половину. Хто заробив 500000 (в році) віддає три чверті. У мільйонерів уряд забирає дев’ять десятих їхнього заробітку. Щось не виглядає, щоб уряд Америки був в руках «акул Волл–стріту». Натомість уряд СССР є