Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

В СССР колгоспник є справжній люмпен–пролетар, бо ж ходить босий і голий, живе голодний і холодний в буді чи землянці, і цей люмпен–пролетар віддає державі 90% своєї продукції. З такого ж люмпен–пролетаря — фабричного робітника уряд СССР здирає в різних замаскованих формах 75% його продукції. Але чим вище стоїть особа на совєтській гієрархічній драбині, тим менший відсоток свого заробітку віддає державі. Напр., з робітника, що заробляє, скажім, 300 рублів, здирає 30 руб., с. т. 10% на «добровільні» державні позички, а з інженера, що заробляє 3000 руб., також беруть 30 руб., с. т. 1%. Великі ж бонзи не платять державі ані сотика зі свого заробітку. Як бачимо «прогресивні» москвини–марксисти також мають систему прогресивного податку, лишень обернену догори ногами. В Америці чим багатша людина, тим більший відсоток заробітку віддає державі. В СССР навпаки: чим бідніша людина, тим більший відсоток свого заробітку віддає державі. Проте москвини називають свою владу «Рабочє–крєстьянскає Правітєльства» і лякають своїх рабів страшним страхопудом — капіталізмом.

К. Маркс вчив, що пролетарські революції вибухнуть перше в промислових країнах Европи, а Московщина буде гальмою, жандармом, колодою на шляху пролетарської революції. Тому–то К. Маркс і ненавидів москвинів та їх інакше не називав, як азіятськими варварами. Бачимо, що і тут він помилився.

Таж то все наробила жменька узорпаторів з В. Лєніним на чолі, — лементують московські «демократи», а за ними і наші свідомі чи несвідомі яничари. Лише не можуть вони пояснити, як же може примусити жменька 150 мільйонів, — та ще й розкиданих на одній шостій земської кулі, прийняти те, чого ті 150 мільйонів не хочуть? Школяр розуміє, що для того потрібно далеко більше людей, як жменька; розуміє, що всі накази жменьки лишилися б мертвою буквою, якби не знайшлося БАГАТО ТИСЯЧ охочих ті накази перевести в життя.

І ті тисячі були! А головно, ті тисячі БАЖАЛИ самі ті накази жменьки здійснювати. Знайшлись тисячі, що поділяли ідеї тої жменьки, що самі прагнули здійснювати їх і виявили в тому величезну ІНІЦІЯТИВУ. Історичні факти, що ми їх частинно наводили, аж надно ясно показують, що тої «жменьки» було… 80 мільйонів.

Н. Бєрдяєв слушно каже, що вся історія московської інтелігенції — це було приготування до революції. Так! Московські марксисти почали перебирати владу в Московщині ще за пів століття до 1917 року. Імена і цитати з творів апостолів марксизму (точніше — московізму) ми вже наводили. Ті апостоли полонили ВСЮ московську інтелігенцію, а їх учні перебрали владу в Московщині (і в Україні) вже кілька років перед 1917 роком. У 1917 році вони лише оформили вже існуючий стан. Тому–то в березні 1917 року не пролунав ані один постріл на всій території московської імперії; царська влада зникла протягом 24 годин. А що ця «вєлікая бескровная рєвалюція» обернулася в найкривавішу з усіх революцій у світі, то тому винні українці. А москвини щиро, цілою душею прийняли марксизм, бо ж він був фактично їхній рідний московізм. К. Маркс дав тому московізмові лише теоретичну основу та вказав москвинам на зброю величезної сили — на ідею соціялістичного інтернаціоналу. Цю ідею москвини використали на всі 100% для своєї імперії з неймовірним навіть для них самих успіхом. Одягнувши привабливі шати III Інтернаціоналу на свою московську ідею III Риму, москвини здурили мільйони наївних чужинців і запрягли їх до свого імперського воза. Тепер контролюють більше як половину населення світу. Мільйонократно повернулися москвинам всі їхні видатки на III Інтернаціонал. Фантастично великий, нечуваний у капіталістичнім світі дивіденд. Дурний царат і мріяти про такий «заробіток» не міг! Як же не бути москвинові марксистом?

Москвини прийняли марксизм цілою душею. Власне — ДУШЕЮ, а не розумом. Вони ПОВІРИЛИ в нього безкритично і беззастережно, без найменшого сумніву в правдивости його тез. Без розумування, на віру людина приймає лише те, що несила їй зрозуміти розумом, напр., Бога. Догми кожної релігії її визнавці приймають як недискусійну істину, послану Богом з неба. Такою істиною, посланою згори, зробили москвини і марксизм. Для них тези К. Маркса (помилкові, як ми бачили) є недискусійними, святими догмами. Москвини зробили марксизм своєю національною релігією. Поперед ми говорили про вроджений релігійний (ніби) фанатизм москвинів XVII ст. (старовіри). Цей самий свій вроджений фанатизм перенесли москвини і в свою нову віру — марксизм. Хто не вірить у нього, той «ворог народа» і тому — смерть!

Тут буде на місці згадати про один нелюбий і замовчуваний московськими марксистами факт. Хоч твір німецько–жидівського духа — марксизм був дуже близький, споріднений з московським національним духом, але К. Маркс усе ж був європеєць. Москвини найперші з усіх народів прийняли — і то з великим ентузіязмом — марксизм. Вони одразу запропонували свою співпрацю і всебічну допомогу. Але К. Маркс добре бачив азійську пику своїх московських адептів і не лише відкинув їх (М. Бакуніна, Н. Сазонова та ін.) залицяння, але й поставився до московських марксистів цілком вороже. К. Маркс і Ф. Енгельс ненавиділи М. Бакуніна й А. Герцена; кпили з їхнього «монгольського соціялізму», з їхнього дикунського месіянізму, що мав, як вони казали, «відмолодити Европу татарським батогом та плином калмицької крови» (див.: «Пєрєпіска К. Маркса і Ф. Енгельса с рускімі палітічєскімі дєятєлямі»). Пригадаймо також, що В. Лєнін глорифікував М. Бакуніна, А. Герцена, Н. Чернишевского, Ткачова і вважав їх родоначальниками большевизму.

Чому європеєць (отже, і українець) дивиться на нові теорії скептично, приймає чи відкидає їх розумом, а не почуттям, як Москвин? Відповідь на це дає історія. Розум європейця виростав і розвивався довгими століттями на ґрунті ще праісторичної культури, потім культури старої Греції та Риму, потім християнства. Европеєць САМ творив нові ідеї. Нові ідеї породжували ще новіші; повставала боротьба ідей, конкуренція творчої думки. В такій атмосфері цілком природньо виховувався скептицизм, критичне наставления до нових ідей. Розум європейця розвивався і кріпшав. Це породило великі культурні рухи в Европі: Ренесанс, Реформацію, Лібералізм. У тому культурному житті Европи брала участь і Україна, бо ж була географічно і духово складовою частиною Европи аж до часів масового помосковщення (або спольщення) своєї провідної верстви десь у XIX ст.

Московщина від першого дня свого народження і протягом всієї своєї історії була ізольована, відгороджена від Европи перше своїм географічним положенням, а потім культурно–політичними чинниками. В X ст. до Московщини прийшла невелика ґрупа європейців — київських князів з їх військом і адміністрацією. Згодом в XI і дальших століттях