Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

приходило ще трохи більше європейців — київські християнські місіонери. Історична доля не дала тим першим цивілізаторам Московщини посіяти європейську культуру на московському ґрунті досить часу, бо вже в XIII ст. Московщина увійшла до складу Татарської держави і протягом дуже короткого часу потатарщилася, а точніше, з’єднуючи угрофінські духові первні з татарськими, заклала тверді, непохитні — як потім показалося — основи московської національної «культури». Зруйнована татарами Україна, не могла посилати вже своїх цивілізаторів ще довгий потім час, отже, обірвався цей єдиний зв’язок Московщини з Европою. Таким чином, до Московщини не дійшло навіть відгомону великих культурних рухів творчої думки Европи. Московщина на довгі століття законсервувалася у власнім соці. Очевидячки, це ніяк не сприяло народженню і розвиткові критичної у них думки.

Щоб ліпше зрозуміти дальший процес творення московської національної (була у них ще і ненаціональна) провідної верстви, мусимо бодай у двох словах згадати про один надзвичайної, ба, вирішальної ваги чинник у тому процесі, про національний інстинкт москвинів.

Кожний школяр знає, що дикі тварини чи птахи керуються не розумом (чи не лише розумом), але якимсь, не знаним ще людям почуттям, що його ми назвали також неясним терміном «інстинкт». Що він, властиво, є і які є його органи в живій істоті, — наука нічого про це не може сказати конкретного. Знаємо лише з фактів життя, що існує. Напр., журавлі нехибно «знають», коли треба летіти у вирій і в якому напрямі. Вони летять зимувати на південь за тисячі кілометрів від місця народження і повертаються на другий рік точнісінько до місця свого народження, не помилившись навіть на кілька метрів. Так само бджоли. Вони відлітають на кілька кілометрів від вулика і вертаються до вулика, не помилившись навіть на кілька сантиметрів.

Керується інстинктом і двонога звірина — людина, і то в далеко більшій мірі, як ми думаємо. Відомий соціолог проф. К. Юнґ пише: «Значно глибші за сили розуму лежать у нас сили емоціональні та інстинктові. Останні лежать на расово старших основах нашого єства. Те, що ми так часто приймаємо за свідоме рішення, є в дійсності чини спричинені інстинктово–емоціональною стороною нашої натури; вони прикриті серпанком розумування або прикриті виправданням, яке прийняло б наше суспільство» (К. Young. «Source Book for Social Psychology»). В. Парето каже: «Історія робиться почуттями, інстинктами, пожаданнями та зацікавленнями, що їх мотивується розумом» (V. Pareto. «General Sociology»). «Нема в світі одної людини, яка завжди керується лише холодним розумом у своїх поступованнях. Це значить, що кожна людина є щось більше, ніж думаюча істота. Кожна людина має почуття й інстинкт, і вони є головним двигуном людських вчинків» (F. Е. «The Propaganda Menace»). Подібне пише і наш В. Стефаник: «Мозок має бути всім, що кермує нами. Так каже матеріялізм. Але мозок ніколи наперед не знає, чому ми так робимо або поступаємо. Як чин вже є — мозок аналізує вчинок, але відмінити вчинку не годен. Є щось більше, як мозок. Є щось таке, від чого ми залежні і мозок також. Най це буде душа, най це буде Бог, най природа. Все одно, але є» (лист до О. Гаморак). І Д. Донцов вже сотки разів нам нагадує про величезну, навіть вирішальну роль почуття в житті нації. «Інстинкт самозбереження пануючої нації є незалежний від теорій, а є підсвідоме почуття того, що є для неї корисне, а що ні. Це є почуття своєї вищости як раси, що має право і хоче їздити на чиїйсь спині. Ось що в критичні для Московщини дні 1917 року дало перемогу їхній правлячій верстві, її інтелігенції над іншими і тим рятуючи від розпаду імперії. Як і завжди, будуючим чинником був непомильний національний інстинкт, алогічне розумовання, яке кпить з теорій, нехтує фразами, а кермується лише тим, що є для його колективу корисне, а що шкідливе» (Д. Донцов. «Нині і вчора» // ЛНВ. — III. — 1931).

З генетики ми знаємо, що вроджені властивості є майже вічні, а набуті можуть зникати. Інстинкт заклав в людину сам Бог, щоб вона із своїм слабим розумом не загинула. Первісна людина, з її малим розумом не загинула головно завдяки своїм тваринним інстинктам. Модерна цивілізація приглушує, послаблює природні інстинкти в людині, а в народів нецивілізованих природні інстинкти не послаблені. Москвини протягом всієї своєї історії були відрізані від впливів цивілізованого світу і тому вдержали свою «незіпсуту» цивілізацію, первісну дикунську ментальність, а з нею і силу тваринного, нехибного інстинкту. Ось чому національний інстинкт москвинів відіграв і ще грає вирішальну роль в їхній історії. Лише завдяки своєму гострому національному інстинктові москвини не зникли як нація, а навпаки виросли в світову загрозу. ЛИШЕ завдяки йому. Доказів цього, конкретних фактів з їхньої історії можна навести цілу купу. Пригадаймо собі хоч би той хаос в душі москвина (з його практичними наслідками в житті), що його породила домішка української крови. Здоровий національний інстинкт москвина нехибно підказав йому, що європейські духові первні спричинюють у його душі хаос, а з того хаос суспільний, що автоматично перейде в хаос державний, с. т. приведе до загибелі нації й імперії.

Протиставити силі європейської культури силу своєї власної москвин не міг з тої простої причини, що, народившись щойно в X ст., московський нарід не мав ще часу не те що розвинути, але навіть породити свою культуру, крім аж надто примітивного дикунського фетишизму. Не лишалося москвинові іншого виходу, як тікати від загрози своєму життю — тікати від європейської культури. Найпростішим способом було відгородитися китайським муром від Европи, залізти в свою національну шкаралупу. Це москвин і зробив. В цій духово–культурній шкаралупі він і просидів аж до XIX ст. Не залетів до тої шкаралупи ані один хоч би маленький вітерець від великих культурних буревіїв в Европі. Правда, москвин «врятувався» в тій шкаралупі від «латинської єресі», але й законсервував свою «культуру» X–XV ст. Та головно законсервував також і свій розум, не дав йому можливости розвинути скептицизм, здібність критично сприймати нові ідеї.

Сімдесят років тому писав московський професор: «Московщина завжди визнавала лише свій світогляд, а всі інші заперечувала. Вона виплекала в себе релігійну і національну нетерпимість та зарозумілий фанатизм, що вважав всі народи зіпсутими і тому забороняв всякі зносини з закордоном. Китайською стіною відгородила себе Московщина від культурного світу, від справжньої освіти (за: Л. Пипін. «Історія рускай літератури»). Ця фотографія СССР зроблена 70 років тому.

Все ж з 1654 року (по Переяславі), а особливо з