Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Промінь 📚 - Українською

Читати книгу - "Промінь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 70 71 72 ... 76
Перейти на сторінку:
що ти хочеш робити? — вона стривожилася. — Тільки не дурій, будь ласка. Усе тепер нормально, хоч би не зіпсувати, пропиши їм вітамін С, чи щось подібне…

— Промінь, — він подивився на голограму над столом. — Ми готові до впливу.

«ПРОМІНЬ». ЛІЗА

У її вітальні освітився екран. І це було дивно, бо вона не приймала віддалених викликів, і вручну заблокувала термінал. Вона клацнула тумблером, відключаючи живлення.

Знеструмлений екран світився. Це було неможливо, неймовірно. Ліза підняла очі.

Раніше вона бачила незнайомі обличчя тільки в кіно й у віртуалі. Вона теоретично знала, що у великих популяціях людина не встигає перезнайомитися у ранньому дитинстві з людьми свого світу, і щодня бачить нові обличчя.

Хлопчик. Підліток. Років п’ятнадцяти чи трохи старший, виснажений, змучений. Незнайомий. Живий.

— Хто ти?

Він спробував відповісти, але в нього перехопило горло. До підлітка в такому стані треба підходити обережно, зрозуміти, що сталося. Комусь покласти руки на плечі. Комусь — категорично не можна, не чіпати, тримати дистанцію, слухати…

— Що з тобою?

Він мовчав. І тоді вона зрозуміла — хтозна-чому. Інтуїція. Склалися шматочки головоломки.

— Ти — Промінь?

— Так, — сказав він. — Але це не зовсім… не тільки я. Але я теж. Я… Промінь.

Зображення ледь посмикувалося, наче сигнал проходив крізь перешкоди. Точнісінько так само, як того дня, коли Ліза побачила на екрані померлого батька.

— Це ти влаштував загибель Адама?

— Ні, але… я її допустив.

— Ти змусив Сезара вбити сестру?

— Ні, — він у розпачі похитав головою. — Тобто… це моя провина. Я не хотів, але… отак.

– І що ти хочеш мені сказати? — запитала вона, усуваючись, відгороджуючись від його емоцій.

— Я хочу попросити прощення.

Вона чекала чого завгодно, але не цих слів. Він переривчасто зітхнув — і заговорив.

ДЕНИС

Попередній раз він говорив з нею, коли їй було сімнадцять. Тоді вона бачила лице свого батька, а Денис говорив його губами.

Відтоді минуло двадцять дев’ять днів. Лізі було сорок чотири, і Денис годився їй у молодші сини. Дивитися їй у вічі було нестерпно, він боявся, що злякається і відступить, сховається, не закінчить. Крізь її лице на голографічному екрані він туманно розрізняв обриси кімнати, Славіка на підлозі, Марго й Еллі коло стола. Йому здалося, що тільки Ліза реальна, інші — ні.

— Виходить, Аварія сталася, тому що ти так захотів?

— Так.

— Коли ми взяли керування кораблем у свої руки… Ми насправді нічим не керували?

Він кивнув.

– І все це мало наповнити наше життя сенсом?

— Так.

— У тебе вийшло, — сказала вона після довгої паузи. — Ти виграв.

— Я не… не все залежало від мене. Мету польоту відібрав у вас не я…

— Що ж, ми залишилися без мети, — вона дивилася байдуже, без злості, без страху. — Тоді ти отруїв наших дітей, і вони почали вбивати одне одного?

— Так.

– І просиш прощення?

— Не було вибору, — видушив він. — Не було часу. Війна дає сенс життя. Ненадовго, але… швидко.

— Війна дає сенс, — повторила вона, наче куштуючи слова на смак. — Ну і як тобі сенс, який дав тобі «дядько Роберт»?

— Я просто хотів вижити.

— Ну от, вижив.

Денис відчув, що не може більше ні дивитися на неї, ні слухати, але й зрушитися з місця не міг. Не міг крикнути Променю, щоб той закінчив синхронізацію.

— А хто дав сенс «дядькові Роберту»? — після паузи запитала Ліза. — Ми маріонетки, ти маріонетка. Він, можливо, не ляльковод… Адам умер, і Мішель умерла. Багато хто на кораблі помер, а інші вмруть дуже скоро. Ми — модель людства? А ти — модель чого?

Він безпорадно розвів руками.

— Навіщо ти говориш із мною? — вона чемно підняла куточки губ. — Я не можу тебе простити й не можу тебе судити. Ми з різних світів. Хочеш співчуття? Розради?

Він смикнув головою.

— Ні? — вона дивилася йому в очі. — Тоді чого ти хочеш?

Минали останні секунди до розриву синхронізації.

— Я повинен… сказати одну річ, — проговорив він, відчуваючи, як тріскаються губи. — Коли Ґреґ… пішов туди, в енергетичний блок… Він зробив це сам. Це його рішення, він міг би залишитися, послати когось іншого. Я це знаю точно, тому що… я Промінь. Я просто знаю.

Її лице змінилося. Очі з припухлими повіками широко розкрилися. Вона зробила крок до екрана, розліпила губи, вона щось хотіла сказати, може, запитати; у цю мить зображення завмерло стоп-кадром. Синхронізація закінчилася; час на «Промені» рвонув уперед.

Стоп-кадр повисів ще в повітрі: здається, Денис міг прочитати по губах, що вона хотіла йому сказати. Потім зображення розтало. 3D-кіно, як справедливо сказав колись Славік. Кінець сеансу.

— Що це дасть? — швидко запитала Еллі. І повторила з наростаючим занепокоєнням: — Що це дасть?!

Марго промукала щось з-під пластира на губах. Вона дивилася на екран під стелею, наче чекала, що цифри й графіки почнуть танцювати.

Населення — 459. Щастя — 5 %. Цивілізованість — 83 %. Осмисленість — 96 %.

Марго вперто чогось чекала, не зводячи очей з екрана. Денис підійшов, щоб звільнити її від пластиру, Марго навіть бровою не повела.

— Нічого не буде, — сказала Еллі з нервовим смішком. — Рахунок остаточний, я пішла складати валізу, і…

Цифри стрибнули. Осмисленість — 93 %, 89 %, 80 %, 73 %…

— Ні, — пробурмотіла Еллі. — Це… ні, ні, ні, ні! Що ти зробив?!

Дивно, він нічого не відчув. Наче під

1 ... 70 71 72 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"