Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Промінь 📚 - Українською

Читати книгу - "Промінь"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Промінь" автора Марина та Сергій Дяченко. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 71 72 73 ... 76
Перейти на сторінку:
наркозом. «ПРОМІНЬ». ЛІЗА

Вона розіслала запис по особистих скриньках. Поставила автовідповідач на вхідні, лягла в ліжко й заснула, вперше спокійно за кілька років.

Прокинулася тому, що хтось стукав у двері, дедалі наполегливіше. Систему оповіщення у себе в будинку вона вимкнула давним-давно.

Двома руками зняла важкий блокатор. Торкнулася до сенсора, знову ж таки не залучаючи Промінь. Готова будь-якої миті одержати розрядником по лицю чи навіть лезом по шиї.

Вони стояли, ледве вміщаючись у вузькому коридорі: Ілля, Йоко, Ван, чоловіки й жінки, двадцятеро її друзів і союзників, тих, хто їй повірив першими. Вона дивилася, наче крізь екран: названі брати й сестри страшенно постаріли, хоч усім було ледь за сорок. Війна…

— Що? — спитала вона сухо.

— Ти мала рацію. Ми завжди знали. Але цей… хлопчисько… Промінь… чи можна йому вірити?

Ліза подивилася на годинник-календар: вона проспала дві доби.

— Цього разу він не брехав.

— Тоді ніхто не винен, — пробелькотіла Йоко.

Ліза підняла брови. Несподіваний висновок… чи закономірний?

— Мішель не винна в смерті Адама… подумай… це зробили ляльководи. Сезар не винен у загибелі Мішель… Ніхто не винен, що потім ми вбили тридцять вісім їхніх людей, а вони — тільки тринадцять наших… Ми можемо… обірвати це, зупинити, забути, перестати…

— Перестати бути людьми?

Коли ж я навчуся держати язика за зубами, подумала вона наступної миті. Доросла жінка, зріла… угнатися б за власними словами, піймати, як горобця, і посадити назад у грудну клітку.

Вони мовчали. Йоко перемінилася на лиці — її порцелянова шкіра стала алебастровою.

— Дуже давно одна людина сказала, — повільно промовила Ліза, — «Нас нема». І це — єдина правда. Нас нема, кванти. Якщо ніхто не винен у смерті наших дітей — отже, вони й не жили. Якщо ми не відповідаємо за свої вчинки — нас не існує. Ми не народжувалися, не дорослішали, наша любов чи ненависть не має значення. На цьому кораблі був справжній Троль, що усвідомив правду, і був справжній Ґреґ, він пожертвував собою, щоб ілюзія тривала. Щоб ми далі шукали сенси — грали в гру, придуману не нами й не для нас. Не турбуйтеся, убивайте одне одного й далі. Тіште себе тим, що ви не винні.

Вона відступила у свою кімнату. За секунду до того, як двері зачинилися, Ілля вп’явся білими пальцями у сивуватий їжачок на голові й завив, як білий вовк у фільмах про живу природу.

ДЕНИС

Двері, зняті із завіс, стояли біля стіни. Еллі впускала речі в нутро об’ємної валізи, одразу ж виймала, ювелірно складала, акуратно вміщувала на дно. Зверху горою накидала інші речі, перекладала так і сяк, виймала все й починала з початку.

Денис зупинився у дверній проймі. Еллі рухалась, мов сомнамбула, і не відразу його помітила.

— А, це ти, заходь, — сказала вона фальшиво весело. — От, пакую лахи. Завтра — все, востаннє подивлюся на ваші пики, і більше ніколи не побачу.

Денис мовчав.

— Не світить мені Пекінський університет, — так само весело продовжувала Еллі, — ну й хрін з ним. Плювати. Якось у мене останнім часом прояснилося в голові… мозок став на місце.

Її рухи, вираз очей і дурний сміх суперечили словам. Зловивши Денисів погляд, вона ощирилася:

— Не віриш? Дарма. Такі місця, як це… такі експерименти… я подумала, може, мені коучингом потім зайнятися. Брати з людей бабло… за новий життєвий досвід. Як думаєш?

Денис не відповів. Еллі раптом розлютилася, шпурнула діловий піджак, щойно знятий з вішалки:

— Збиралась, як Попелюшка на бал… А потрапила, як курка в борщ… Ти знаєш, що зробила та тітка?! Бачу, знаєш. Вона крута, скажи? Після того, як вона записала твою сповідь на відео… і розіслала всім…

Вона люто штовхнула валізу ногою і засичала з болю:

— Сили немає на тебе дивитися. Усе пустив котові під хвіст, усе! У пупсів черговий бадабум… злетів психзахист… Додали нарешті два й два. Очевидно ж, що вони — симуляція… Муляжі та й годі. Пупси. Маріонетки. Статистику бачив? Сенс життя — тридцять відсотків?! Ти в лайні, Денисе. Та переможців не судять, а переможених — з кашею їдять. Нехай, я переживу, Славікові байдуже, він, якщо й виживе, буде овочем. Марго поїде в колонію, а ти?!

Денис мовчав.

— Не моє діло, — пробурмотіла Еллі. — Постараюся тебе якомога скоріше забути. Забути цей місяць, як страшний сон… Навіщо ти взагалі поліз із нею говорити?

Денис знизав плечима.

— Це ти все зробив, а не я, — сказала Еллі. — Твої ідеї, твоє виконання. Марго правду казала — ти ще той жук. Славік — з тим усе ясно було, а ти… святенник. Лицемір поганий. Ну, чого витріщився?!

Денис повернувся й пішов геть по коридору.

— Скажи їй — нехай його не добиває! — крикнула Еллі йому в спину. — Ми все одно налажали, а їй за це строку додадуть!

* * *

Марго сиділа поруч з нерухомим Славіком і напувала його з носика заварювального чайника. Коли Денис зайшов, вона не повернула голови; на Марго було маленька чорна сукенка, в якій незручно сидіти на підлозі, але Марго не переймалася правилами пристойності.

— Хочеш його отруїти? — Денис навіть не здивувався.

— Дурню, це просто вода, — Марго поставила чайник на тацю, тут же, на підлозі. Випросталася і встала, поправивши сукню. Її відросле світле волосся було вкладене з ретельною недбалістю. Губи лисніли від яскравої помади. Туш на віях лежала бурульками, як сльози, а може, це була туш наполовину зі слізьми.

— Мені дуже жаль, — сказала Марго. — Мені всіх жаль. Але… знаєш, що таке гра з нульовою сумою? Якщо комусь добре, то іншим обов’язково погано.

1 ... 71 72 73 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Промінь», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Промінь"