Читати книгу - "Вибрані твори"

«... Сьогодні в міському театрі відбудеться

гастрольна вистава „Гріх“ В. Винниченка[212] з участю...»

От така моя участь у гастрольній виставі була... Після тої репетиції добре пам'ятаю я цю п'єсу.

12/III 1926 р.

арель зарідко брав його з собою. Звичайно він виблискував своєю опуклою дахівкою з невеличкої чорненької пантофельки, яку виплела Карелеві Ганнуся зі свого кучерявого волосся. Це було тоді, як у гінких мандрівках кінної бригади, де вона сеструвала, Ганнуся два довгих місяці боролася з тифусом.

— Хоч ця пантофелька тобі, любий, лишиться на спогад за мене...

Але лишилася і пантофелька, і Ганнуся, і волосся її кучеряве ще й досі цілує довго й ніжно Карель, що вже змінив гостроверхого шишака на плискувату кепку.

Про минулі криваві літа нагадує тільки срібний годинник, де на споді дахівки написано:

«Героєві Червоної армії тов. Карелеві

від Реввійськради Кінної армії».

А в Ганнусі теж реліквія — маленький, як цяцечка, наганчик. Не розлучалася з ним майже ніколи.

Карель — латвієць. В його синяво-сірих очах відбилося туманне небо далекої батьківщини, а з м'якої вимови завжди жартує полтавка Ганнуся.

Ось і тепер на околиці міста:

— Пий тебе лиха котина, — скрикує раптом Карель, по темному заїхавши ногою в баюру.

Ганнуся аж заходиться зо сміху:

— Це щоб коти калюжку випили, чи тебе лиха година побила, що ти такий недобачливий. Іди-бо сюди на горбок, — і кізкою пострибала ген-ген, — дожени, ведмежа непотрапо!

— Хай тепе фітер тоханя, — обтрушувався десь у темряві Карель, намацуючи коло тину суху стежку.

Раптом з-за гину:

— Стій! Руки вгору!

Проти очей довгий «стаєр». Злодійська рука за барки. Лапає по кишенях.

— Порожній, як міська каса! А баба хитролоба — втекла. Ану, на чвал далі!

...Розгублений догнав «хитролобу». Взяла на глум:

— От тобі й герой кінармії! Добре, що штани подарували...

— Топре, топре! — перекривив уже сердито Карель.— Фсе потаруфали, фсе є...

— А годинник? — притьмом згадала.

— Ой, — полапав у кишенях, — патлюка!

Рішуче повернувсь і наміривсь іти назад.

— Карельчику, любий, не треба! Він тебе вб'є. На хоч мого револьвера. І я з тобою, і я...

Повисла на руці, не пускала.

Карель невмолимий. Це дарунок реввійськради. Це здобуто його кров'ю. Його годинник не може бути в руках злодюжки. Ганьба йому, Карелеві, як не візьме назад.

— Ради нашого кохання! Ради всього найдорожчого!

Думка працювала гостро, прозорливо. Тисячі пригод оминули, щоб