Читати книгу - "Галка"

Розшукати машину, яка б ішла з фронту, їм допоміг старший лейтенант контррозвідки смерш, показавши свої документи шоферові півторатонки. Той і довіз цих трохи незвичайних пасажирів до Луги. Там вони розшукали комендатуру і всі четверо ввалилися в кабінет коменданта.

— Товаришу майор!.. Будь ласка, передайте до штабу фронту, в розвідвідділ, що група Кудрявого повернулася з бойового завдання.

Комендант, опецькуватий Майор з великою головою на короткій шиї, помацав поглядом рацію, а потім сказав, ніби роздумуючи:

— Ось підійде машина, і ви… — примружив око, — поїдете…

Вони вийшли на ґанок будиночка. Крізь шапки високих сосен пробивалися промені лагідного передвесняного сонця.

— Комендант виявився не бюрократом, — поділився враженням Кудрявий.

Про сказане командиром свідчила машина, що підкотила до комендатури. Хвилин за десять їх одвезли до будинку, обшальованого по-фінському, що стояв на пагорбі серед високих дерев.

У передній кімнаті біля вікна — стіл, уздовж глухої стіни — поміст із дощок, поряд — груба, струмить теплом. Короп покректав по-старечому, поклав обидві руки на пузате тіло груби і сказав:

— Оце вещ!..

— Молодці, біси-анцихристи, що натопили! — похвалив Орел незнаних господарів. — Я зараз же «мах на сонце, ляп на поміст». Засну і буду собі, як кум королю…

Він скинув фуфайку, підклав її під голову й ліг, закинувши ногу за ногу.

— Красота!

Хлопці розляглися, стелячи хто кожуха, а хто фуфайку, лягали. Кобуру з пістолетом кожен пересував на живіт, щоб не давила. Автомати поклали у голови.

Галка теж скинув фуфайку, обсмикав шерстяний, у густу клітинку, піджак і розстебнув комір косоворотки. Йому завжди здавалося, що комір, застебнутий на всі ґудзики, тісний. Побачивши газету, підійшов до столу і сів на табуретку. Він проглядав газету, а хлопці перемовлялися.

— Командире? Ніякого ензе не лишилося?

— Усе дітям віддали ще позавчора…

— Було б хоч сухарі притримати! — бідкався Орел. — Треба сказати коменданту, що ми голодні…

— Хіба він сам не розуміє?..

І раптом Короп змінив думку про коменданта:

— А ви помітили: у нього якісь хитруваті очі?

— Вважаєш, майор з анцихристами знається? — здивувався Орел.

— Годі тобі! — розвіював сумніви Коропа командир. — Що там пишуть?

— 2-й Український фронт завершив ліквідацію Корсунь-Шевченківського «котла». Накрито десять фашистських дивізій… Ну а Ленінградський і 2-й Прибалтійський припинили просування на захід… — відповів Галка, не одриваючи погляду від газети.

— Значить, дійшли тільки до «Пантери»? — запитав заклопотаним голосом Орел.

— Не все ж одразу, — сказав командир. — А на Україні вже другий удар після ленінградського по Гітлеру. Протягом півтора місяця…

Підперши підборіддя рукою, Галка дивився у вікно. До їхнього будинку підкотила автомашина, з якої вийшли офіцер і два солдати з автоматами напоготові. Червоноармійці хутко вибігли на ґанок і завмерли, неначе вартові. Галка намагався вгадати, що б це могло значити. Зайшов чорнявий, рум'янощокий, з вусиками капітан і, кинувши бистрий погляд на трьох, що лежали, а потім на Галку, сказав:

— Встати, коли офіцер зайшов!

— Здрам жлам! — привітався Галка, підвівшись. — Товариші спочивають з далекої дороги. Ще ранком були в німецькому тилу…

Він знову сів і втупив погляд у газету. Йому здалося, що капітан зараз піде в другу кімнату, де час від часу чувся голос того, котрий розмовляв по телефону. Капітан зверхньо процідив:

— А це ми ще подивимося, що ви за особи… «Подивимося…» Галці стало зрозуміло: комендант постарався, щоб з'ясувати, хто вони.

Підвівся Кудрявий і ніби спросоння:

— У чому справа, браття-кролики? Вітаю вас, капітане! Що передали вам зі штабу фронту?

— Який штаб??! — вигукнув капітан. — Може, вам ще привезти сюди командуючого? Гм… «Одправте нас у розвідвідділ! Перекажіть майору Савичу…» — іронізував. — Та такого майора і в природі нема! Ну як, голубчики?! — говорив з кавказьким акцентом, ще й тряс коліном на знак того, що нутром чує: оцих чотирьох треба добре перевірити. — Вас не роззброїли?

— Хай тільки хто спробує! — не стримався Орел, готовий до бійки за звичкою давньою, коли вони, хлопці-рибалки й селюки, билися з буржуйчиками.

— Ось як!.. — капітан від Здивування підняв одне плече, дивлячись вогнистими чорними очима на Орла, який лежав поруч із Коропом.

— Стомилися хлопці, — заспокійливим голосом сказав Галка, звертаючись до капітана. — А ми думали, нам вечеряти принесуть. Два дні не їли, товаришу…

— Це я вам «товариш»? — скривилися губи капітана в іронічній посмішці. — А хто ви? Партизани? З якої бригади? Хто командир? Комісар? Де дислокувалася бригада? Мовчите?.. — немов з кулемета, строчив запитаннями капітан.

Кудрявий відповів делікатно:

— Партизани ще першого березня парадом переможців пройшли по Ленінграду. Вам не сказав комендант, що ми розвідники фронту?

— Розвідники!..

— Ну а ви їх коли-небудь бачили? Не німецьких, а своїх? — втрутився Галка, не розуміючи поведінки капітана.

Пригадався низенький лейтенант з жовтими і червоними стрічечками, нашитими на грудях, відзнаками легкого й тяжкого поранень, — горластий командир роти стрілецького запасного. «Як би поводився лейтенант на місці капітана?..» Та думку Галки обірвав капітан:

— Що за натяк?.. Та знаєш, де ти знаходишся? Першим буду допитувати