Читати книгу - "Велике плавання"

Лише селяни, яких одірвали від їхньої рідні, збившись у гурт на одному борту, покірно чекали на неминучу загибель, бо ці люди мало цінують своє важке і гірке життя.

Небо було запнуте хмарами, і ніч спустилася несподівано. Смолоскипи з шипінням гасли, залляті хвилями. Шибки ліхтаря були розбиті. Раптом армірал, голосно вигукнувши, вказав на верхівку щогли. Над нею, протинаючи навколишню пітьму, повисло два вогники, що мали форму перекинутого келиха.

— Це вогні святого Ельма![107] — сказав адмірал. — Підбадьортесь, друзі мої, бо ми врятовані!

Справді, майже тієї ж миті шквал почав ущухати, хвилі поступово втихомирились, і поверхня моря стала гладенькою, як шкло.

Але ще багато годин ми згаяли на те, щоб зліквідувати пошкодження, завдані нам бурею. Снасті були сплутані і порвані, дерев'яні частини поламані, деякі караки почали протікати. Але сонце сяяло так привітно, океан відсвічував такою ніжною блакиттю, що наші теслярі і конопатчики з радістю взялися до роботи.

Залишивши острів Ферро, ми вже двадцять днів перебували у відкритому океані.

Шлях від Кадіса до Гомери ми подолали за сім днів, а за першої подорожі на таку ж відстань ми витратили втроє більше часу. Тільки наш важкий адміральський корабель дещо затримував швидкий і легкий хід флотилії.

5 жовтня ми вже причалили до Гомери. Напрочуд могутній торговельний геній людини. Там, де рік тому ми бачили лише незграбно збиті дощані палі, зараз височіли гарні будинки торгівців і судновласників. Канарські острови уже стали центром великої торгівлі, і тутешні купці мають своїх агентів у всіх приморських країнах Європи.

Ми поповнили тут запаси води та палива і додали в наші трюми живої птиці, худоби, насіння і дерева.

За островом Ферро простелявся безмежний океан, який так лякав і вабив новачків.

Адмірал узяв курс на Еспаньйолу, але точного місцезнаходження її ніхто не знав, бо з усіх тих, хто побував на островах, лише один Алонсо Пінсон склав карту подорожі і тепер забрав із собою цю таємницю в домовину.

Адмірал сподівається раніше ніж до Еспаньйоли добратися до золотоносних островів, розташованих на південь від неї, а також і до острова Амазонок, на який нам не пощастило потрапити через загибель «Санта-Марії». Зміна курсу і буря, що несподівано сходилася, дещо затягнули наше плавання, і ми почали відчувати нестачу прісної води. Людям, що вирушили вперше у море, це здалося дуже великим лихом, і адміралу довелося взятись до красномовства, щоб підтримати слабкодухих.

Мені дуже сподобався вчинок дона Алонсо де Охеди. Отримавши трохи води для своїх людей, він наказав розділити її між солдатами, а сам відмовився від своєї частки. Він виявився розсудливішим, ніж Олександр Македонський, який вилив воду у пісок.

Я спостерігав цю людину також під час бурі. Як виявилось, він усе своє недовге життя провів на коні і ніколи не бачив моря. Але він не хапався за снасті і за руки матросів, як це робили інші. Він, як справжній моряк, широко розставляючи ноги, надавав рівноваги своєму тілу, і лише на обличчі його появлявся впертий і злий вираз, наче не океан, а його найлютіший ворог був зараз перед ним.

У суботу, 2 листопада, адмірал наказав командирам усіх кораблів звірити свої обрахунки пройденого шляху.

Синьйор Маріо звернув мою увагу на те, якими різними способами користувались для цього капітани. Пересу Ніньйо, наприклад, було досить плюнути за борт, і його досвідчене око відразу ж визначало все, що йому було необхідно. А пан, кинувши за борт тріску, обгрунтовує свої вирахунки з того, як пропливає вона повз корабель, причому користується пісковим годинником. На «Кардері» є водяний годинник, а на «Ніньї» світять каганець і з того, як меншає масла, визначають час. Найшвидкохідніші кораблі при попутному боковому вітрі рідко проходять більше чотирьох італійських миль за годину, що становить одну лігу.

Але в наші обрахунки завжди вкрадаються невеликі розходження. Тому коли порівняли їх всі, виявилося, що, за даними «Кардери», ми пройшли вісімсот ліг, а згідно з даними «Гальєхи» — сімсот дев'яносто, обрахунки ж «Маргіланти» показали вісімосот десять ліг. Я не припускаю, що зараз адмірал або хто-небудь з капітанів свідомо зменшує або збільшує пройдені віддалі.

Але, хоч би як там було, пан повідомив, що ми ось-ось досягнемо землі.

Наступного дня досвідченим оком адмірал за зміною кольору води визначив, що ми наближаємось до суходолу, і було віддано наказ прибрати паруси.

Я не можу не дивуватися з уміння пана робити великі узагальнення на основі наймізерніших даних.

Отець Антоніо де Морачена і синьйор Хуан де ла Коса набагато досвідченіші космографи, ніж адмірал, а капітани «Гальєхи», «Кардери» і «Ніньї» набагато буваліші моряки, але якщо вони свої знання не завжди вміють використати, адмірал свої знання і — ще більше — свої передбачення уміє обертати собі на користь. Синьйор Маріо де Кампанілла каже, що, коли релігійні роздуми не затуманюють пана, логіка його розуму вражає своєю ясністю і переконливістю.

Вранці ми справді побачили перед собою чудовий острів, такий, яких ми сотні бачили за першого плавання. Навколо нього чорніло, червоніло і зеленіло ще багато островів, і люди нашої команди виявляли таке ж захоплення, як і ми, досягнувши свого часу берегів благодатного Сан-Сальвадору.

Перший острів, що ми його відкрили, адмірал