Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Кухню наповнював дим від цигарок. Лариса Петрівна знову пропускала через свої легені нікотин. Їй хотілося знайти спокій у цьому, але його не було. Чим більше втягувала у себе вона, тим ясніше розуміла, що сенсу з цього дуже мало.

Тому на тринадцятій цигарці жінка зупинилася. Вона загасила її об попільничку, а потім зиркнула у вікно. Там світило сонце. Здавалося, що воно там пече, але листя, яке вже стало жовтіти, говорило, що це муляж. Насправді температура повітря там досягала ледве двадцяти градусів.

Трубан пішла до ванної кімнати, де схопила щітку та п'ять хвилин терла нею зуби. Вона надіялася, що м'ятна зубна паста, прибере запах від паління. Однак його увібрав у себе одяг, який не думала змінювати жінка, яка хотіла після приходу Дмитра, податися на роботу.

Білявка повернулася на кухню, де чекала на чоловіка. Вона навіть стала шкодувати, що не поїхала разом із ним. Однак уже, як є. Зараз вона може тільки чекати на нього.

Раптово вуха жінки роздратував мобільний телефон. Вона хотіла, щоб це був син, але на її здивування там був не він. Абонентом, що телефонував, виявилася матір Лілії.

- Слухаю, Аліно, - підняла трубку вона.

- Привіт, Ларисо, - сказала жінка. - Як твоє здоров'я? Як ти?

- Та все добре. А твоє?

- Та інколи суглоби болять, а так все нормально.

- Треба якісь мазі купити, - пробелькотіла Трубан, яка намагалася бути приязною. Втім це виходило у жінки погано, бо Аліна була гіршою версією своєї доньки. Та жінка у всьому бачила вигоду, а чоловіків вважала лише силою, яка має заробляти кошти.

- Та мажу... Але я телефоную зовсім не через це. Я сьогодні приїжджаю в Житомир та хочу з тобою зустрітися.

- Зустрітися?

- Так, - підтвердила вона та продовжила. - Ти ж пам'ятаєш, що через декілька тижнів у наших дітей шість років, як вони одружилися?

- Так.

- Я гадаю, що їм варто зробити якесь свято, а до того, що Лілічка вагітна, то це точно потрібно.

- Так, Аліно, - погоджувалася вона, а при цьому думала настільки це все дивно.

- Тоді коли я приїду до міста, то наберу тебе.

- Домовилися, - відказала Лариса Петрівна та поклала трубку.

Блондинка відчула лихе у намірах матері Лілії. Адже та точно мала знати, що вони не спілкуються. Лариса не вірила, що невістка не сказала матері про їхні складні відносини.

- Ті гадюки щось задумали, - подумала Лариса Петрівна. - Щось мені це дуже не подобається.

Не встигла власниця магазину відійти від цієї інформації, як додому прийшов Дмитро. Він приніс жінці ще більше емоції, які не радували. Хоча жінка здогадувалася, що все можна чекати від невістки, але не стриптизу.

- Так вона не тільки брехлива сволота, а навіть повія! Господи, за що ти так покарав мого сина!

- Ларисо, нам варто бути обережними, адже той Жовтенький не пальцем роблений. Він може одним своїм поглядом відправити нас на той світ.

- Я це зрозуміла...

- Мені навіть якось лячно від цього всього...

- А мені страшно від того, що сьогодні зателефонувала матір Лілії.

Трубан підняв догори свої густі брови зі сивими нитками. Його здивувала така інформація.

- І що вона хотіла?

- Хоче сьогодні зустрітися зі мною та організувати нашим дітям свято.

- Серйозно? Вона нічого не переплутала? Ця дама взагалі знає, що ти не розмовляєш зі сином? Невже Лілія їй не говорила?

- Ось це мене і турбує... Щось мені це все абсолютно не подобається.

- Я тебе не пущу на ту зустріч, - проказав Дмитро. - Ти мені дуже дорога.

- Я навіть не думала йти, - піднялася на ноги жінка. - У мене сьогодні дуже багато роботи.

- Невже ти підеш на роботу? - перелякано сказав Дмитро. - Ти хіба не чула, що я тобі сказав? Той Жовтенький може за кожним кущем ховатися.

Білявка усміхнулася. Після того нападу жінка нічого не боялася. Той випадок навпаки - дав їй сили.

- Ларисо! - гримнув чоловік.

- Не переймайся. Все буде добре.

- Я не хочу тебе пускати.

- Але сидіти у хаті також не варіант. Така наша поведінка може насторожити.

Трубан загнала чоловіка у глухий кут. Він не став їй перечити. Однак дуже боявся за життя своєї дружини. У нього було якесь жахливе передчуття, яке він не міг перебити іншими думками.

Власниця магазину йшла до свого кіоску. На зустрічі їй пливли люди. Здебільшого вони були заклопотаними, адже у кожного свої проблеми. Ми не знаємо про що думає жінка, яка їде у тролейбусі, або що вранці відбулося у чоловіка, котрий щойно різко загальмував та ледь не збив пішохода. Ми всі живемо зі своїми негараздами та думаємо, що гіршого, а ніж у нас, нема. Ми гадаємо, що наші проблеми комусь цікаві, але в реальності - ні. Родичі нас чують, але не слухають, адже у них свої проблеми.

Тому хто його знає - ось чорнява жінка, яка щойно минула Трубан, має гіршу долю, а ніж білявка, яка гадала, що її життя мерзенне - важка молодість, криза у країні, маленька дитина... Але як тільки все налагодилося, то виникла нова проблема.