Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Тільки зараз я бачу, що він, сильний мужик, і справді кається, але справі це не допомагає.

Ну ось не знаю, як вчинити у такій ситуації. Чесно. Ось що сказати? Як йому відповісти? І справа взагалі не в Алексі та моїх з ним стосунках, хоча про це теж варто подумати, а саме в тому, що не вирішуються сімейні конфлікти адюльтером, ну хоч убий не вирішуються.

І я вірю, що моїм відходом, прихованою вагітністю та зізнанням на лавці Даші, що він її тато, Андрій покараний. Але не завжди людина, яка вчинила злочин і прийняла покарання, зрозуміє, що добре, а що таке погано. Ну де гарантія того, що це знову не повториться? Хтось може дати гарантії? Він не розуміє, що я не зможу жити спокійно далі, коли вже знаю, що він на таке здатний! В принципі здатний.

Гарний чоловік. Для своїх років так взагалі красень, багатий, до того ж він постійно буде головним фігурантом пліток у нашому місті, а я ж вся змучусь від розмов. Навіщо мені потрібен гастрит на нервовому ґрунті? Це також свого роду мазохізм. Але й відпустити його буде найпростішою помилкою, яку я вдруге роблю.

Гаразд, припустимо, мені не варто було так гостро реагувати. Припустимо, я мала боротися за нього, але чому він не боровся? Чому довгі чотири роки він не оббивав поріг моєї квартири й не кричав так про кохання, як робить це зараз? Ось чим він був зайнятим? Низкою інших жінок?

Він, по суті, ніколи не цікавився мною, і, якби ми не зустрілися в тому ресторані, так і жив би спокійнісінько й горя не знав. І про доньку б не дізнався, бо час не тільки лікує рани, а й стирає спогади.

Минуло б ще кілька років, і, якби ми не зустрілися, він би уваги не звернув на Дашу, пройшов повз мене і в кращому разі привітався б. Це я перебільшую, звісно, але суть все ж таки зрозуміла.

Здається, мій внутрішній діалог трохи затягнувся.

— Відпусти мене, будь ласка, і давай не будемо одне до одного торкатися, ти мене бентежиш, — говорю спокійно, стримуючись з останніх сил.

Ніхто не казав мені, що це буде легко, але після стількох років висіти в Андрія на руках — щонайменше незатишно, з огляду на те, що на мені мінімум одягу.

— Мені нормально, — він ще й усміхається, засранець. — Ти не ображайся, але ти трохи погладшала, мені подобається, тим паче у тебе, здається, груди стали більшими. Третій, якщо я не помиляюсь?

— Заремський, негайно постав мене на місце, — я злюсь, щоправда, більше від згадки про мою вагу.

Не скажу, що я сильно погладшала після пологів, але зайвих кілограмів п'ять у моєму тілі є. Вони мені жити особливо не заважали до цього моменту, тому я сприймала їх лояльно.

Андрій мовчки ставить мене на підлогу, але не перестає обіймати. Добре, що я почистила зуби, хоча горло болить настільки, що ковтати вкотре не хочеться.

Мені так хочеться в цей момент напитися, щоправда, я навіть до ладу цю нашу ситуацію не змогла полити щедрою порцією алкоголю. Спочатку не було часу, потім я завагітніла, а після не було приводу, адже з народженням Даші перестала копатися в собі та Андрієві. Але, зважаючи на все, навіть цього разу напитися не вийде, адже я захворіла. Щоб його.

— Давай просто поговоримо, обіцяю, я не торкатимуся тебе, хоча зізнаюсь, це буде важко, — колишній опускає мене і тягне в бік дивана.

Не встигаю кліпнути, як переді мною вже вимальовується чай і якісь незрозумілі десерти, звідки він їх тільки взяв?

— Ти думаєш, що якщо я трохи погладшала, то не байдужа до солодкого? — вигинаю брову і дивлюся, як Андрій демонструє прекрасний на вигляд бісквіт.

— Насправді я хочу думати, що не байдужа ти до мене, а солодке — це так, між іншим. І я не сказав, щоб образити. Взагалі, ти зі всього сказаного мною тільки це почула? А про груди?

— Ти своїй новій дружині про груди говоритимеш, а мої груди залиш при мені, — фиркаю і не можу не милуватися цим шедевром кондитера.

— Розкажи про те, як народилася Даша, мені цікаво все про неї, — Андрій відпиває чай і сідає зручніше.

Вся його розслаблена поза говорить про те, що нікуди він не збирається йти, і мені навіть певною мірою стає спокійно.

Ну ось що коїться у мене в голові? Типу нормально, коли жінки люблять поганих?

— Я зараз не найкращий оповідач. Забув? У мене ангіна, — сипло вимовляю, готуючись до того, що Андрія особливо це не збентежить.

— Ну, давай фільм якийсь подивимось? — пропонує він, і куточки його губ злегка тремтять. Він розуміє, що я можу послати все до біса і піти до себе в кімнату, але я цього не роблю.

Я погоджуюсь на перегляд фільму, і через якийсь час ми вже дивимося безглузду комедію, у якій взагалі немає смішних моментів, тому сама не помічаю, як заснула.

Можливо, на мені відігралася дводенна температура, або просто я втомилася останнім часом, але так солодко і добре вже давно не спала.

Мені сняться батьки, мама, яка махала мені рукою і показувала на телефон, щоб я зателефонувала. І я б з радістю, шкода, що не можна було так зробити.

Коли розплющую очі, то спочатку навіть не розумію, що відбувається, але перше що впадає у вічі — футболка Андрія, у якій, наскільки я пам'ятаю, він був учора.

У мене спросоння завжди ступор, але зараз взагалі не розумію, чому лежу на ньому і моя голова повністю на його грудях, та ще він мене й обіймає? Це настільки не вкладається у голові, що страшно. Як так вийшло? Не розумію.