Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Розглядаю нас і наголошую про себе, що обоє одягнені, отже, нічого не було, але сам факт того, що лежимо, обійнявшись, вже наштовхує на думку, що ми переступили межу.

У подібних ситуаціях найнезручніше — це спільне пробудження, адже обоє розуміємо, що так не повинно бути. Але коли дивлюся на свого колишнього чоловіка, мої захисні бар'єри спадають. Його близькість, розмірене дихання, вії, що трохи тремтять, нагадують лише про той прекрасний час, коли ми були разом.

Він настільки гарний чоловік, що мені стає приємно на нього дивитися: на його вольове підборіддя, прямий ніс, чуттєві губи, вії справді пухнасті, як у дівчинки, але це все тільки доводить, що Заремський — красень.

Не встигаю перевести подих, як Андрія очі розплющуються, і він ліниво усміхається.

— Доброго ранку, — шепочу я.

— А він і справді добрий, якщо я прокинувся з тобою, — хрипко відповідає він. — Ми що, заснули за переглядом фільму?

Андрій витягується і витягає з-під мого тіла свою руку.

— Вибач, рука затерпла. Можеш назад лягати.

Перші секунди лише дивлюся на нього, але потім знову опускаю голову на його груди та починаю перевіряти, як моє горло. В усьому ранковому шоку зовсім забула про свою ангіну.

— Як ти почуваєшся? Температури начебто немає, вже добре. Як горло?

— Болить, але вже не так пече, — далі загальні теми для розмови закінчуються, мені ніяково. Я зовсім не знаю, про що зараз говорити.

Очевидно, що моєму тілу вночі абсолютно було байдуже, що ми розлучені, воно до нього тягнулося і чудово провело час. Але настав ранок, і час говорити неприємні речі.

— Андрію, ти знаєш…

Не встигаю довести свою думку, як відчиняються вхідні двері й, тягнучи свою валізу, у квартиру заходить Алекс.

Я настільки не готова до того, що відбувається, що паралізує тіло, а Андрій навіть не ворухнувся, на мою думку, ще міцніше притиснув мене до себе.

Алекс прийшов абсолютно спокійний, у нього було щось на кшталт легкої, нічим не обтяженої усмішки, але, помітивши мене поряд з Андрієм, він похмурнішає, а губи складаються в одну суцільну жорстку лінію.

Тут би до Бога звернутися за допомогою, адже я до ладу не знаю, з чого почати своє суперправдоподібне пояснення.