Читати книгу - "За жагою кохання. Книга 2, Катерина Воронцова"

Вона ображена і, здається,  сповнена ревнощів.

- Вибач, я бовкнув дурницю, з тобою я сам не свій, то  божеволію, то скаженію. Дан заривається долонею в темне волосся, він знову все зіпсував хворими ревнощами. - Мені ніхто не потрібен окрім тебе, інші нічого не значать.

- А мені не потрібні емоційні гойдалки, Данило, - вона більше не називає його Даном. - Не зрозумію коли ти справжній? Коли вбиваєш мене звинуваченнями чи коли цілуєш? Що ти хочеш, чого добиваєшся? Навіщо всі твої пестощі, якщо ти принизити мене намагаєшся? Хочеш довести собі, що я така з усіма?

Андріана штовхає його, потім ще й ще, чоловік відступає, не робить спроб стримати її. У якийсь момент нога не знаходить потрібної опори й Данило з гучним плеском падає в басейн, потягнувши за собою дівчину. Перший винирнув і, змахнувши з обличчя мокре волосся, допоміг піднятися Андріані. Чоловічий і жіночий погляди схльостуються на нескінченно довгу мить

- Ніколи, чуєш, ніколи не торкайся до мене! - вона шипить розлюченою кішкою.

- А якщо ти попросиш? - він проводить пальцем по її нижній губі, легенько відтягуючи вниз.

- Не дочекаєшся, - вона відштовхує його руку. - Я не попрошу. Не всі дівчата падають до твоїх ніг.

Андріана швидко пливе до сходів і, не обертаючись, виходить із приміщення. Стук вхідних дверей і тиша. Знову тиша, за пів року Дан почав ненавидіти цей вакуум. Як засуджений до смертної кари він чекав рятівного вердикту, вдасться знайти Андріану чи ні. Він шукав її щодня, щоб відчути себе живим і почав дихати на повну, лише коли переконався, що вона в місті й жива. Тепер дівчина відчувалася ковтком свіжого повітря після задушливої одинарної камери. З нею він ставав наповненим, усе в житті набувало сенсу. Він кохає Андріану і  більше не втратить її та мусить усе виправити. Звісно, просто не буде, але Дан готовий на все, щоб повернути її любов і довіру. У нього складне минуле та непростий характер, але він навчиться довіряти. Заради неї, заради них двох. До дідька всі фото, у кошик їх. Данило вибрався з басейну, переодягнувся в широкі штани й футболку та пройшов до своєї кімнати. Увімкнув ноут, ввів пароль і відкрив теку: на екрані з'явилася сітка з тих самих чортових фото. Кинувши похмурий погляд на зображення, Северський навів курсор на видалення, але палець завмер на кнопці - одна з картинок привернула його увагу. Щось було в ній не те. Що, він спершу не зрозумів. Збільшив фото, але воно вийшло занадто розмитим. Дан перевів зображення в програму, і те з'явилося в поліпшеному варіанті. Він завмер, не маючи сил повірити побаченому, зчепив зуби та глухо застогнав, мов поранена тварина. Реальність вдарила під дих гостро, безжально: на екрані Андріана намагалася відштовхнути від себе Скаженого. Те, що раніше уявлялося йому як пристрасні обійми, виявилося запеклою боротьбою. Його маленький Метелик намагався боротися з лютим звіром. Вразлива і самотня, тому що він, як остання скотина залишив її без захисту.
- Тупоголовий недоумок... - міг лише проскрипіти лайку, зв'язки стиснулися, скам'яніли, відмовлялися виштовхувати звуки. Не в змозі більше залишатися на місці, Северський різко піднявся і пройшов до бару, але побачивши віскі відчув нудоту, алкоголь не допоможе. Він прийшов до тями коли кістки на кулаках нагадували зкривавлене місиво, а стіна червоніла плямами крові. Данило стрімко залишив кімнату і рішуче попрямував до Андріани, йому необхідно негайно побачити дівчинку. Він вже простягнув долоню до дверної ручки, але відразу ж опустив. Що він скаже їй? Я все усвідомив, помилявся, божевільні ревнощі затьмарили розум, вибач? Ні. Це занадто дешево, дріб'язково та несуттєво. Чоловік всівся на підлогу, сперся ліктями на коліна й у відчаї вп'явся пальцями у волосся. Минали хвилини, складаючись у години, та він не рухався, перебираючи в пам'яті кожен день, проведений із Метеликом, і у світлі виявленої правди все здавалося жахливо іншим. Істина була такою, що Дан кинув її після їхньої першої ночі, не приїхав у відпустку до Франції, де вона чекала на нього, не привітав із виграним конкурсом, свідомо ігнорував усі її повідомлення і дзвінки. Андріана дізналася, що він одразу заручився, щойно повернувся з Больцано, про це не говорив тільки глухий і сліпий. Що вона про нього думала у ті дні? Він просто викреслив її зі свого життя, сліпо повіривши в уявну брехню. Саме він дозволив жорстоким ревнощам зруйнувати все хороше і світле, що було між ними, в обличчя називав підстилкою Скаженого. Данило зчепив зуби, щоб не закричати. Метелик був найчистішою і найсвітлішою людиною, яку він знав. Ні, насправді він зовсім не знав її, раз зробив те, що зробив, повірив у брехню і залишив одну з усіма труднощами. Усередині розпалювалося пекельне полум'я, по маленькій клітинці воно болісно та повільно жерло його серце, змушуючи корчитися від болю. Всі біси пекла різали душу на тоненькі скибки й показово махали тими шматками перед його носом, у шаленому реготі вишкіряючи потворні пащі. Усе це він заслужив. Дан не проситиме в Андріани вибачення, бо таке неможливо пробачити. Він і сам себе ніколи не зможе вибачити.
Тепер Данило мав твердий намір зробити усе від нього залежне, щоб вона була щаслива і знову посміхалася. І якщо дівчинка не захоче бути з ним... Що ж, він прийме її вибір, хоч це і вб'є його.

Було трохи за північ, коли Дан набрав свого заступника.

- Мені потрібен рояль... Ні, я тверезий. Рояль найкращого бренду і... - Дан підняв руку і глянув на годинник, - уже сьогодні.

За десять хвилин пролунав дзвінок у відповідь.

- Бос, - почув голос Гліба, - у країні інструментів Кристал Хайнцман немає. Можна зробити замовлення в Англії, але оформлення і доставлення займе кілька днів.

- Мене це не влаштовує. Переплати за терміновість, оформи окреме перевезення, все що завгодно. Мені байдуже, як ти це зробиш, але до вечора рояль має стояти у мене в холі.

- Я маю сказати, що його вартість три з половиною мільйони доларів, із доплатою сума зросте в...

-  І що? Я хіба щось казав тобі про гроші?

- Зрозумів, шеф, не кип'ятись.

- Дій швидше.

Попри шалену втому Данило так і не змусив себе піти перепочити. Северський повернувся до кімнати Андріани, сів під дверима та сперся на стіну, заплющивши очі. Нехай дівчинка поспить, а вранці він не відпустить її, доки вони не поговорять. Десь серед ночі його потривожив тихий схлип. Дан прислухався, можливо, йому просто здалося. Але плач повторився і швидко перейшов у крик. Чоловік  підскочив, відчинив двері спальної кімнати й зупинився на порозі, не наважуючись увійти. Андріана неспокійно метушилася на ліжку, глухі ридання раз по раз рвали нічну тишу.
- Не торкайся мене! - вигукнула вона раптом, - Ти ніколи мене не отримаєш! Через вас померла моя дитина! Забирайся або я поріжу собі вени, дивись, ось скло!

Дан остовпів, неспроможний поворухнутися. Андріані снився кошмар, але шосте чуття підказувало, що він дуже схожий на пережиту реальність. Не гаючи ні хвилини, Данило швидко пройшов до ліжка, нахилився і, м'яко підхопивши дівчину на руки, дбайливо притиснув до себе.

- Чшшш, крихітко, це просто поганий сон, - він заколисував її, немов дитя. - Я поруч і ніхто більше не зможе образити тебе. Жодна тварюка.

Андріана розплющила очі й з невимовним жахом втупилася на чоловіка. Вона кілька разів кліпнула очима, струшуючи з себе залишки кошмару.

- Не бійся, дівчинко, я не зроблю тобі нічого поганого, - заспокійливо заговорив із нею хлопець. - Просто почув шум із твоєї кімнати та подумав, що може потрібна моя допомога. Я зараз же піду.

Данило спробував підвестися, але Андріана несподівано схопила його руку.

- Будь ласка, ти можеш лишитися? Ненадовго Мені...Мені дуже страшно.

На дні зелених очей хлюпали сльози й божевільний жах, тендітне тіло сильно тремтіло, зуби вибивали дріб.

- Що він із тобою зробив? - похмурнішав чоловік.

Андріана відчайдушно затрясла головою.

- Ти розповіси мені?

- Ні. Не питай. Я.... Я не можу. Не можу.

- Добре, тихо, тихо, маленька. Тепер усе буде добре, - Данило заспокійливо погладив її по світлій голові.

Андріана дивилася на нього не блимаючи.

- Обіцяю, що з цього дня ніхто не заподіє тобі зла. А якщо спробує - вб'ю будь-кого. Ніхто безкарно не зможе навіть підійти до тебе, якщо ти не захочеш.

- Навіть ти?

Дан сковтнув і кивнув.

- Навіть я, Метелику. Жоден сучий син не завадить тобі літати.

Андріана сховала обличчя на його грудях і тихо розплакалася. Дан не намагався зупинити її, відчуваючи кожною клітиною, що їй необхідні ці сльози. Вона багато місяців тримала в собі стільки болю і несла на вузьких плечиках тягар, який і не всім чоловікам під силу.

Він не мучитиме її, не буде допитуватися. Дан поговорить із батьком. Той певно знає все. А потім зітре на порох сімейку Кречетових, для цього в нього вже є все необхідне. Досить гнидам коптити небо, нехай сидять там, де їм саме місце, за ґратами.