Читати книгу - "Історія України-Руси. До року 1340"

Про иньші волости Сїверщини, окрім Чернигова, ми маємо відомости переважно в самім лише Любецькім синодику. Збераючи разом звістки наших джерел, знаємо в Чернигівщинї другої половини XIII і початку XIV в. такі князївства: Новгородське, Трубчевське, Брянське, Глухівське, Путивльське, Рильське, Курське, Липовецьке 7). Уставити династичні відносини тих князївств зовсїм не можливо — так припадкові й бідні наші відомости. З князївств сих найбільший розголос в 2-ій пол. XIII в. дістало князївство Брянське завдяки свому князю Роману, що був потім також і князем чернигівським. Галицько-волинська лїтопись описує Романа як воєвничого рицаря, звістного своїми воєнними здібностями, й дбалого князя. Нпр. під час весїля його доньки напала на його землю Литва; він зараз серед весїльних приготовань виступив против неї, й прогнав, але сам при тім дістав рану; незважаючи на те він вернув ся до Брянську, „не помня раны на тЂлеси за радость”, і докінчив весїлє. Під час похода Льва з Татарами на Литву 1275 р. перед рішучою битвою Татари конче чекали, аби наспів Роман, і без нього не хотїли приступати під Новгородок. Коли з того походу його зять Володимир запрошував його до себе в гостину, Роман не згодив ся: „сину мій Володимире; не можу полишити свого війська: ходжу по землї ворожій, хто ж доведе моє військо до дому? нехай уже замість мене поїде з тобою мій син Олег!” (На сина свого війська Роман видко не хотїв полишити) 8). З усього видко, що він мав чимале поважаннє і значіннє між князями; лїтописець каже його зятеви Володимиру кликати Романа: „господине отче”. Потім одначе Брянське князївство підупало, й на початку XIV в. його забрали смоленські князї 9).

Про князївства в басейнї Оки, в землї Вятичів маємо відомости в московських ґенеальоґіях, завдяки тому, що в XV-XVI вв. сї князївства увійшли в склад Московської держави, а їх князї — в склад московського боярства. Тутешнї княжі династиї виводять ся сими ґенеальоґіями від трох молодших синів Михайла Всеволодича. Хоч вповнї на докладність виводів сих ґенеальоґій тяжко спустити ся (подекуди є очевидні неправдоподібности), але в своїй основі вивід сей можливий: як ми бачили, в перед-татарські часи земля Вятичів була спеціальним доменом чернигівських князїв і дуже правдоподібно могла належати Михайлу перед його смертию, а його сини, випросивши собі потвердження в Ордї, могли посїсти й задержати сю землю в своїх руках і далї. В такім разї чернигівський стіл зістав ся без сього головного свого ресурса, і се дїйсно таки фактично стало ся безперечно; ся обставина мабуть і вплинула на ослабленнє чернигівського стола й занеханнє старої практики переходу князїв, яке я вище зазначив для другої половини XIII в.

По ґенеальоґіям Вятицька земля мала бути так подїлена між Михайловими синами. Кн. Мстислав Михайлович дістав Карачев і землї між Десною й Окою — пізнїйші князївства Козельське, Мосальське, Болховське — волости князїв Козельських, Мосальських, Болхівських; окрім того від нього вели свій початок княжі роди кн. Звенигородських і Єлецьких, але сї волости ледво чи належали коли до Чернигівського князївства, отже звязь була хиба династична, а не територіальна. Кн. Семен Михайлович дістав, окрім Глухова в Сїверщинї, землї на верхнїй Оцї, з городом Новосилем, і з них потім вийшли волости Новосильська й Білевська, з князями тих же імен — Новосильськими, Білевськими, Одоєвськими; від нього ж виводили свій рід князї Воротинські, хоч ся волость лежить уже в иньшім комплєксї земель. Найбільше мали роздробити ся землї найменьшого з Михайловичів — Юрия, що мав дістати землї середньої Оки з городом Торусою; з них сформували ся князївства: Торуське, Мезецьке (або Мещовське), Борятинське, Конинське, Мишецьке (Мишега), Волконське й Оболенське, — волости князїв Торуських, Мезецьких, Борятинських, Мишецьких, Волконських і Оболенських 10).

Таким чином в другій половинї XIII в. Чернигівське князївство роздробило ся на превелике число дрібних князївств, і дробило ся потім неустанно далї. Се дробленнє зводило силу князїв чернигівських волостей, вони тратили всяке значіннє й не могли опирати ся не тільки Татарам, але й сусїднім руським князям: протягом XIII і XIV в. давнє Чернигівське князївство поносить ріжні страти на користь сусїднїх земель. Так в Брянську під 1309 р. стрічаємо ми смоленських князїв: сього року князь брянський Василь Олександрович, з смоленської династиї, мусїв утїкати з Брянська від свого стрия Сьвятослава Глїбовича. Сьвятослав засїв Брянськ, але на другий рік вернув ся Василь з Татарами, і пішов відберати свою волость. Митрополит Петро, що був тодї в Брянську, радив Сьвятославу або подїлити ся з Василем, або тїкати від Татар; але Сьвятослав покладав ся на силу й прихильність Брянцїв і відповів митрополиту: „Брянцї, господине, мене не пустять, хочуть за мене голови свої положити”. Та коли прийшло до битви з Василем, Брянцї „видали князя Сьвятослава, бувши коромольниками: кинули стяги (корогви) свої й утїкли”. Сьвятослав наложив головою, і Василь знову опанував Брянськ, а потім ще з Татарами напав на сусїднє князївство Карачевське, й „убив” карачевського князя Сьвятослава Мстиславича 11). Коли Карачевське князївство було потім прилучено до Брянська, то се було б новою утратою чернигівських князїв на користь смоленських.

Були утрати й на иньших границях — рязанській і московській. На рязанській нпр. можемо вказати Лопасну, звістну нам як чернигівську волость XII в.: її забрали рязанські князї, а від них московські (звістки про Рязанське князївство взагалї бідні, тому й не можна докладнїйше сконстатувати чернигівських утрат на сїй границї). Між московськими волостями XIV в. знаходимо нпр. такі чернигівські волости як Перемишль, Тростна, Серпухов 12).

Славна колись династия Ольговичів малїла і сходила на нїщо.

Примітки

1) Про Чернигівщину в татарські часи головна праця Зотова — О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику и о Черниговскомъ княжест†въ татарское время, 1893 (з IX т. лЂтописи занятій археографической коммиссіи). Хоч його ґенеальоґічні елюкубрації часом досить карколомні, і взагалї що до наукового методу працї можна богато закинути (див. мою рецензію в Записках т. V), але поданий тут Краткій очеркь Исторіи Черниговскаго княжества въ Татарское время — се найлїпше, що ми досї