Читати книгу - "Володимир"

Константинополь знає Скліра - це один з кращих, а може, й найкращий полководець імперії, який після смерті Цимісхія став доместиком схол у Малій Азії, а пізніше дукою Антіохії, - одного його імені боялись вороги, нині перед ним як перед новим імператором, що йде десь з Азії і незабаром стане над Босфором, тремтить, здригається вся столиця.

Про Болгарію нічого й говорити - загони Самуїла й Аарона стоять у Пелопоннесі, блукають у Фракії й Македонії, ходять до самого Константинополя.

Константинополь тремтить, розгублений синкліт один день вимагає, щоб імператори Василь і Костянтин відкликали легіони з Малої Азії й послали їх проти Самуїла й Аарона, наступного дня той же синкліт волає, що треба зняти легіони у Фракії й Македонії, кинути їх, і чимшвидше, проти Варда Скліра.

Синкліт вдається до останнього засобу - велить стратигам фем збирати земське військо - тагми фем, але стратиги бояться за свої феми, - ворог загрожує безпосередньо їм, - не посилають війська.

У Константинополі стоїть багато полків безсмертних, їх можна було б кинути в Малу Азію й проти болгар, але тремтить не тільки столиця, найбільш переляканий Великий палац, надія тільки на безсмертних.

У столиці, крім того, голод, спалахнула важка морова хвороба, в Галаті, на Перу і в самому городі починаються грабунки, розбой, вбивства, чиясь невідома рука пише на базиліках і навіть на гробниці Никифора Фоки: "Встань, божественний імператоре, поглянь, як орди диких болгар топчуть могили твоїх воїв, ідуть на Константинополь!.."

Звичайно, коли б на чолі імперії у цей час стояв василевс-деспот або ж полководець, схожий на Никифора Фоку та Іоанна Цимісхія, він міг би повести легіони на бій - не вперше у Візантії спалахували повстання, все життя вона існувала на вулкані.

Проте такого імператора, полководця не було, на престолі сиділи Василь і Костянтин, а біля них стояв, усе робив за них проедр Василь.

Це було неймовірно й дивно - Василеві минуло двадцять років, Костянтин був на три роки молодший від нього, обидва вони, і безперечно старший, Василь, повинні були взяти в свої руки всю повноту влади, керувати імперією.

Проедр Василь не міг цього допустити, бо знав, що коли Василь і Костянтин візьмуть кермо імперії, йому назавжди доведеться попрощатись з мріями про корону, а може, й навіки залишити Великий палац.

І проедр діє - синкліт і сенат роблять тільки те, що хоче проедр Василь, Василь і Костянтин сидять на троні, але імперією керує регент - проедр Василь.

Для цього нібито були причини: імператор Василь, що не був одружений і не збирався одружуватись, що не їв м'яса, не пив вина, а невпинно постив, молився із своїми ченцями, священиками, кліром, - де вже йому правити імперією...

Костянтин - молодший імператор - був повною протилежністю своєму брату: цей дні й ночі пив, проводив час виключно з гулящими дівчатами, не у Великому палаці, а в шинках на Перу шукали імператора, коли була потреба.

Проедр Василь, маючи за своєю спиною таких імператорів, всіляко потурав - першому в молитвах, другому - в пияцтві, сам же уперто йшов до своєї мети: син імператора Романа І Лекапіна і слов'янки-рабині, оскоплений своїм же батьком, мріяв сісти на Соломоновім троні.

Проте кільце навкруг Константинополя затягувалось, зрозумів це зрештою і проедр.

Після смерті Цимісхія й проголошення імператорами Василя й Костянтина Феофано жила як удова-василіса у Влахерні, навідувалася часто до своїх синів у Великий палац, проедр іноді навіть радився з нею, вважаючи, що вона йому не страшна.

Насправді ж Феофано не могла простити проедру Василеві зради, мріяла помститись йому, вигнати з Великого палацу, знищити, вона уперто, хитро, підступно йшла до цього.

Проедр помилявся, думаючи, що Феофано заспокоїлась і вдоволена долею удови-василіси. Феофано в цей час не було ще повних сорока літ, вона була красива і знала ціну своїй красі, кров буяла в ній, як і в кожної жінки, що переступає останню щаблинку розквіту, але відчуває суховій старості, - Феофано здатна була зробити найодчайдушніший, нехай останній, аде рішучий крок.

І Феофано це робить - серед множества людей, які їй зустрічались у житті, вона вміла обрати найсміливішого й найдужчого, - втім, може, саме незрівнянна, дивна краса її робила цих обранців сміливими, дужими, божевільними в своїх поривах!

Так, сиеряіись на чужу силу, вона і йшла шляхами життя, разом з обраними нею самою коханцями перемагала, завжди досягала своєї мети, щоб розплатитись за це зрадою і знову, знову починати...

Тепер Феофано робить останню страшну спробу. Як жінка вона не могла нарікати - і у Вірменії, і нині, в Константинополі, нестямна удовиця вдовольняла свою пристрасть - етеріот, що охороняв уночі її палату, був не скопець і помер би, не виказавши таємниці Влахерна.

Феофано тонко веде свою гру - всім відомо, що одразу ж після смерті Никифора Іоанн вислав її на Прот, далі у Вірменію. Тепер, коли не стало Цимісхія, Феофано все частіше називає його ворогом, а Никифора вірним своїм другом, часом ходить до храму Апостолів, де в склепі поруч з тілом великого Костянтина лежить безголовий труп Никифора, і в цьому нічого дивного немає: вона була його жоною до останнього дня життя.

Не забуває вона й про синів - Василя й Костянтина, їй дозволено відвідувати Великий палац, Феофано часто буває там, заходить до старшого сина - Василя. Він молиться з своїми ченцями, Феофано ж слово за словом розбуджує в ньому жадобу до влади й слави, викликає ненависть до проедра Василя.

Феофано не помиляється - син її Василь не той, за кого його вважають, він, як і мати, ненавидить проедра, хоче його знищити, молиться Христу, але готує ніж, - прийде час, і Візантія здригнеться, побачивши справжнє обличчя цього імператора.

Феофано дивіться в очі Василеві, намовляє його, думає, хто їй допоможе знову сісти на трон у Магнаврі - Вард Фока чи син Василь? Переможе Василь - вона сяде поруч з ним, переможе Фока - що ж, Феофано не здригнеться, Василь муситиме умерти... поки ж що теплою, ніжною рукою мати гладить волосся сина.

І є в Феофано ще одна надія - дочка Анна, яка народилась за два дні до смерті першого її мужа - імператора Романа. Хто знає нині, від чого помер імператор Роман? Келих вина - і його не стало, на престолі тоді сів Нйкифор Фока...

Анні минає п'ятнадцять літ, на дитячому її обличчі вже видно ознаки краси, приваби матері,