Читати книгу - "Політ співочого каміння. Трилогія з народного життя"

— А я, кумочко, коби тепер найшла на вулиці сто золотих талярів, так би не зрадувалася, як вас увиділа! — вискнула і собі Фіскарошка.

— А што ся стало? Де ви були і што сесе такоє несете? — одразу, наче прокурор, перейшла на офіційний тон кума Кутузовка.

Від цікавості її так розпинало, що навіть шкіряну пов’язку на чолі припідняла, наче хотіла ще й вибитим оком пересвідчитись, чи то правда, що кумове із онуком серед білого дня тягнуться через село із самогонним апаратом.

— Йой, солодка кумо, стільки нараз питань насипали у вуха, што заїкатися почнеш, — мовила облесливо Фіскарошка. — Ви што, нічого не чули?

— Перебачте, кумочко, айбо мене сороки новинами не кормлять! — якось аж образливо скривилась Кутузовка.

— То што, кумо, перебачте, ви сліпа, каждий когут піє, айбо што і глуха, ото і є перша новина, — відповіла Фіскарошка. — А друга: учора сов’єтська власть видала циркуляр, за яким можете гнати паленьку, кілько лем хочете, до утопу…

Кутузовка насторожилась і враз перетворилась у велетенське вухо.

— А для сього треба лем єдну дрібницю, — вела далі Фіскарошка. — Треба принести у сільраду самогонний апарат, зареєструвати його і заплатити пару дрібних копійчат. А далі жени собі, кумочко, авби вам хоть і через ніс текло.

— Сов’єтська власть — сесе вам не татічко Масарик із його вошливою демократією!.. Сов’єтська власть так челядника любить, што лем раз! — вставив і свого золотого у бесіду дід Соломон.

Кутузовка вельми недовірливо і пильно обдивила нас, потім оглянулася навколо, а для певності ще й пов'язку знову над вибитим оком припідняла.

— Та йдіть ви до галиби![75] Не брешете? — перепитала, дрібно кліпаючи уцілілим оком.

— Но позерайся! — розвела руками Фіскарошка. — Ми їй брешемо! Ти хоть маєш одну гайку у голові: ми би серед білого дня йшли через село із апаратурою?!

І тут же Фіскарошка обернулася до Соломона:

— Діду, ану ж лем уповіш, што сесе за нумер у нас на бідоні і холодильнику?

— Сесе нумер осімнадцятий! — палко вигукнув Соломон. — Під сим нумером пани з Мукачева зареєстрували наш апарат!

— Бо вже перед нами стояла чилядь із Балкан і ми були аж вісімнадцяті, — додала баба.

— То ви, Марько солодка, радите і мені піти? — запитала Кутузовка.

— Но а для чого терти мозоль на голові? — розважливо мовила Фіскарошка. — Понесіть, зареєструйте і спіть собі спокійно без каменю під подушкою. Правда, пани вже реєстрацію закінчили, — додала баба. — Треба завтра — і чим раніше, бо очерідь велика.

— Но та красно подякувала і побігла, — сказала Кутузовка, обняла бабу, щиро поцілувала і дременула у двір.

— Птфу, закляття би їй, — сплюнула Фіскарошка. — Так ня шарія кривоока поцілувала, якби онучу понюхала.

А плювалась баба не просто ради перченого слівця. Вони із дідом ще вчора добре проміркували, прорахували і дійшли обопільної згоди: про наш сімейний бізнес до Мукачева у панське вухо нашептав хтось із дуже близьких. І зловісні тіні упали на дорогих кумів Кутузовку і Гітлєрку, бабиного двоюрідного брата на Прізвисько Карл Маркс та сваху на прізвисько Клара Цеткіна. В цьому ж порядку ми й обійшли наших дорогих родаків із радісною вісткою про велику щедрість і благородство сов’єтської власти — варто лише зареєструвати самогонний апарат і гоніть, солодкі мої, стільки, авби вам хоч і через ніс текла, а кому мало — то й через вуха. При цьому дід Соломон, як піонер на шкільній лінійці, постійно палко і захоплено вигукував:

— Сов’єтська власть, сесе вам не татічко Масарик із вошливою демократією! Сов’єтська власть так любить челядину, што лем раз!

Коли задумана місія була втілена в життя, ми тихенько вийшли за околицю села і, обійшовши його долиною святого Івана, повернулись до сільради і чесно здали Австрійському Піратові самогонний апарат за номером 18.

— Ану ж, лепавці, не забудьте про завтрашнє рано… товаріщеський суд! — нагадав навздогін голова сільради.

— Та де би’сьмо забули! — щиро пообіцяла баба. — Так будемо завтрашнього рана сюди бігти, лем аби’сьмо ноги не поламали!

А тим часом вістка про те, що у сільраді завтра будуть реєструвати самогонні апарати, як шалена ворона полетіла, каркаючи, від двору до двору. І наступного дня вся Палестина, Бразилія, Аргентина, Ватікан і Балкани, ледве засвітало — хто на тачці, хто на возі, хто на велосипеді, а хто просто на власному горбу — кинулись навперегінці займати біля сільради місця у черзі для реєстрації. Звісна річ, першою тут, оптимістично-торжествуюче блимаючи одним оком, підпирала двері кума Кутузовка. На її тверде плече спиралася пані Гітлєрка. Вона умудрилася прицубрити аж три самогонні апарати. Цим самим викликала праведний гнів Карла Маркса і Принцеси Едінбурзької, які в один голос висунули гіпотезу: якщо тепер кожен почне валити із трьома апаратами, цілком можливо, що у сов’етської власти не вистачить й номерів для реєстрації. Адже звісно, багачеві й чорти дітей колисають. Тому хитрогузиця Гітлєрка може собі й три апарати зареєструє, а бідна сваха Клара Цеткіна, що ледве пришкандибала із Балкан і стоїть насамкінці черги, не