Читати книгу - "Вибухова парочка, Аріна Вільде"

Кір розвалився на дивані в одному рушнику, обмотаному навколо стегон, з його волосся на тіло стікають краплі води і скочуються вниз. Я помічаю кілька  подряпин на його животі, а ще те, що його кісточки на пальцях збиті в кров. Він сидить, відкинувшись на м'яку спинку дивану, притискає заморожену курку, обмотану рушником, до обличчя і мовчить. Мої руки тремтять, коли я підношу ватний тампон з антисептиком  до його тіла. Він здригається від мого дотику і знову розслабляється.        

- Так може, все-таки розкажеш що сталося? - хрипко питаю я, обробляючи його рани.       

- Вирішив поговорити по-чоловічому з Мамаживим, щоб не ліз у наші справи, але цей слизняк любить прикриватися іншими. На твій привеликий жаль, їх було тільки двоє і я зміг дати їм відсіч, так що не бачити тобі завод, Левандовська, - говорить він, викликаючи в мені хвилю обурення.       

- Мені здавалося, ми вже вирішили це питання і прийшли до того, що мені і даром не потрібні твої активи. Я виконую свої службові обов'язки, за що отримую непогані гроші. Мені чужого не треба, - кажу крізь зуби, заводячисто з півоберту і з силою притискаю вату до подряпини на його плечі. Кирило сичить від болю, а мені в кайф. Якби я була більш байдужою, залила б його з ніг до голови йодом і незай би верещав собі від болю.

- Перестань, ти прекрасно знаєш, що я пожартував.

- Зараз - можливо, але от раніше....

- А що ти хотіла, Люба? - відриваючи курку від свого обличчя, запитує він. - Раптова смерть діда, заповіт цей, ти - все це скидалося на відмінно провернуту аферу, і, звичайно ж, я вніс тебе в коло підозрюваних.

- Дякую за чесність, - кажу їдко. 

- Дякую за допомогу, - він різко вириває з моїх пальців ватний тампон і відкидає кудись убік. - Я б не прийшов до тебе, але я втратив десь ключі від машини і квартири. Гаманець залишився в тачці, в кишені був всього стольник, на вулиці ніч і я не зовсім в нормальному вигляді, якщо ти не помітила. За місто мене ніхто не хотів везти, це і зрозуміло, тому я тут.

- Як зручно, не знаходиш? - не знаю що мене злить більше: те, що він звинуватив мене у всіх смертних гріхах, або те, що приїхав тільки тому, що нікуди було діватися. Я як запасний аеродром, не пощастило з Лізою - примчав до мене, налажав десь у місті — переночував у мене.

- Тебе щось не влаштовує? Так можу зараз же піти! - він різко підіймається з дивану, надвиючись на мене. - Дістала ти мене, ясно? В печінках вже сидиш! Тебе останнім часом стало занадто багато в моєму житті!

- Знаєш що? Це ти у мене вже ось де сидиш! - проводжу ребром долоні по горлу, відчуваючи як закипаю. Ось зараз я вдячна тим людям, які так обробили цього ідіота. Ненавиджу!  Як же я його ненавиджу!  Мене всю трясе від злості, ми дивимося один одному в очі і важко дихаємо.  Я готова накинутися на нього в будь-яку хвилину, але Кирило здається першим.  Здирає з себе рушник, відкидає його в сторону і, світячи своєю дупою, направляється у ванну кімнату.  Його немає лише кілька хвилин, він з'являється в брюках і з оголеним торсом.  Мовчки дивиться на мене, стиснувши губи в тонку лінію, і йде в бік вхідних дверей.            

 Я з силою стискаю руки в кулаки.  Ідіот, та щоб ти провалився!  Хочу вигукнути йому вслід щось уїдливе, але не встигаю.  Царьов різко повертається в мою сторону, а потім в кілька кроків долає між нами відстань і накидається на мої губи.  Терзає і карає.  Я шиплю, намагаюся відбитися від нього, відчуваю солонуватий присмак крові, коли прокушував йому губу, а потім і мене накриває з головою вир почуттів.  Мене зносить.  Я забуваю про все.  Є лише бажання, злість і дотики чоловіка.  Ми направляємося у спальню, позбавляючись по дорозі від одягу.  Кирило далекий від ніжності.  Тягне мене за волосся, змушуючи подивитися йому в очі.  Важко дихає, переводить погляд на мої губи, шию, груди, а потім штовхає на ліжко і накриває мене своїм тілом.                                 

 Я міцно хапаюся руками за його плечі.  Він стогне, коли я зачіпаю рану і випадково вдаряю лобом його розпухлий ніс.  Наша ненависть палає, переправляючись в щось інше.  Те, що забирає нас у вир почуттів, даруючи таку бажану насолоду і змушуючи на короткий проміжок часу забути про ворожнечу між нами.