Читати книгу - "Поцілунок одного разу, Ольга Манілова"

Вони йдуть у спальню, бо Кірі капітально треба сісти, щоб спертися було на що. Зараз некомфортно взагалі довго перебувати в інших кімнатах.

Після диктування від сестри і трьох спроб сенсорним екраном Петро відправляє Тимуру повідомлення.

- Де Брусс? — питає він, поки вони чекають на відповідь.

Кіра знову хитає головою. Сама не знає, що рух має означати. Адже вона й справді не знає, де Брус.

Петя по складах читає відповідь, заїкаючись спочатку, а потім ковтаючи деякі звуки.

— Вибач, дружище. Не зможу більше виходити на зв'язок. Цей номер більше не працює. Бувай.

Повітря бульбашками лопається у неї в роті та ніздрях. Кіра хапає подушку, але звідки взяти сили, щоби щось підняти. Треба триматися заради Петі. Потрібно триматися заради... Треба триматися.

Повітря бульбашками, здається, навіть до мозку доходить. Вона видає ридання на рідкісних видихах, захлинаючись у боротьбі за кожний перепочинок. Долоня, притиснута до рота, зовсім не допомагає, а починає трястись.

Подушку вдається просунути, але тепер Кіра просто впивається в неї пальцями обох рук, проливаючи над нею сльози. Вони прориваються з такою невгамовною силою, ніби за внутрішнім вольєром їх зібралося достатньо для смертельної тисняви.

Це правда.

Він покинув її.

Більше не прийде.

Криком ридання вона й намагається заспокоїти Петю, що чисте божевілля та абсурд, стискаючи його руку у своїй. Брат метушиться, промовляючи щось лише ротом, а не голосом. Це він зрештою заспокійливо накриває долоню своєї сестри.

- Все добре, - на підйомі зітхання заковтує переконання вона, - все добре, Петя. Я зараз. Я зараз.

— Рома... — заводить той, — де він?

- Ні. Ні, він... більше не прийде. Рома... — Кіра чесно намагається все проговорити вголос, але ридання тепер повністю опановують тіло. Вона практично кричить. Розгойдується. — Він... Він...

Петя обіймає її витягнутими, як шпали, руками. Занадто довгі та нервові для обіймів. Кіра стискає його долоню дуже сильно.

— Я вб'ю його.

Нарешті вона бере контроль над легенями. Вдається протяжно видихнути як фінальне крещендо істерики. Сльози котяться, але настає дурість беззвучності.

Господи. Вб'є його.

Нахапався всякого, надивився на власні очі на радикальність і насильство.

І все це з легкої руки та при заступництві сестри.

Обіймає Петра сама, притискаючи ближче.

- Ти що, - гортанно каже дівчина, - ти що. Який уб'ю. Ми просто розбіглися. Так буває, Петю. Просто та все. Я лише давно не спала нормально. Чи не висипалася. Нікого точно вбивати не варто.

Наступного ранку Кіра прокидається новою людиною.

Відрізати волосся вона береться прямо над раковиною у спільній ванні. Безлад не лякає, адже все одно доведеться капітально прибиратися перед виїздом з квартири.

Тепер пасма звисають ламаною лінією лише до плечей.

Надивившись на себе до полудня, вона записується в перукарню, щоб підрівняли косі кінці. Доводиться шукати салон в інших районах, бо тут навколо все за ціною польоту в космос. Благо, є запис прямо на сьогодні.

Втім, і на стрижку за копійки у Кіри розкоші немає, але заради примхи треба якось викрутитись. Вона вже вирішила витратити трохи заощаджень з його крипти, просто плани на майбутнє треба зібрати.

Але це якщо крипта, то ще там є.

Перевірити банківську карту, що Карелін дав, все всередині отрутою сочиться за однієї думки. І зі страхом у кров всмоктується.

Не хоче бачити, якщо картку вже заблоковано. І не хоче бачити, навіть якщо все як і раніше. Міг просто забути про цей рахунок, а в неї їдка надія капне прямо на відкриту рану.

Рана ця шириться і шириться далеко за межі судомного стиску над ребрами. Стиснення не як нерв защемило. А як бетонозмішувачем щось закрутило і одразу цементом залило.

Це моє життя, Кіро.

Ось начебто все чітко і зрозуміло було сказано. А Кіра одразу й не усвідомила. Ну, таку ідіотку ще пошукати треба.

Не думай, що ти щось у ньому розумієш.

Кіра перевіряє гаманець із криптою: валюта на місці. Біткоїн скакнув, і вона шукає спосіб для виведення різниці, що утворилася. Дуже вдало, навіть не доведеться витрачати із фактично відкладених Кареліним грошей.

Новий телефон, уживаний насправді, знайти найважче із термінового списку завдань. З горем пополам вона зупиняється на двох оголошеннях і телефонує продавцям. Наче збоку чує свій нормальний, спокійний голос.

Є в житті радість від тонкого розміру контактної книги. Як міняєш номер, так турбот на півгодини, і тільки повідомити декого треба.

Завтра Кіра матиме новий номер. Вони з Петром переїдуть до своєї квартири. Навіть у дитинстві напередодні власного Дня народження чи святкування Нового Року вона так не чекала наступного дня. Дівчина приймає снодійне разом із корвалолом і лягає спати у вітальні. Тут, дякувати Богові, немає жодних відбитків помаранчевих вогнів на стіні.