Читати книгу - "Брехня, Надія Борзакова"

Руки знехотя розтиснулися, і я вислизнула в ванну. Трохи освіжилася, зняла бігуді і побризкала отримані великі локони лаком. Повернулася в спальню, розібрала їх пальцями, перетворюючи в шикарну об'ємну зачіску. Перевірила макіяж - широкі стрілки і яскраво червона помада, потім зняла шовковий халатик і під вогненним поглядом Артема квапливо приховала білизну і панчохи сукнею. Вона була чорного кольору, м'яко облягала фігуру і закінчувалося трохи нижче колін. Досить глибокий у-подібний виріз зверху і застібка на запах, що відкривала ногу до коліна, стали б єдиною прикрасою цього досить суворого наряду, якби тканина була матовою, а не з настільки улюбленим мною легким золотавим мерехтінням. Досить масивні сережки з діамантами доповнювали образ. Одягнувши чорні ботильйони на запаморочливій шпильці, я була готова.

- Піджак надягати не будеш? - з незворушним виглядом запитала завмерлого з ним в руках чоловіка.

- Буду, а тебе закутаю ось в те простирадло, - здається, хтось ревнував.

- Сукня майже повністю закрита, - я підійшла до нього і застебнула ще пару ґудзиків на майже повністю розстебнутій сорочці, пропустивши лише три верхніх.

- А здається, що його немає зовсім, - Артем абияк натягнув піджак, ніби він був винен в моєму виборі вбрання.

- Як завжди перебільшуєш, - я розправила комір піджака і відступила на крок, оцінюючи результат. Добре, що я вмовила надіти до клубного піджака брюки, а не джинси і взагалі вибрала саме цей колір тканини. «Хз, головне, що чорний», за словами Артема і темно сливовий по-моєму, він бездоганно йому підходив. А сорочка в тон очей ідеально підкреслювала їх неймовірний колір.

- Виглядаєш чудово. Дівчата вишикуються в чергу.

- Мені тільки одна потрібна, - Артем наблизився і обійняв мене. - Хоч ця червона гидота і не дає мені її поцілувати.

- Тобі не подобається макіяж? - ахнула я, картинно залопотівши віями.

- Мені не сподобаються чужі погляди на тобі через нього, - все ж торкнувся моїх губ. - Але можливість розбити пару пик трохи допоможе відволіктися від бажання зірвати з тебе довбати плаття і...

У цей момент зателефонувала Оля сказати, що вони з Владом вже під будинком. Артем неохоче відпустив мене, ми надягли пальта і вийшли з дому.

Вже за півгодини після урочистого відкриття я могла з упевненістю сказати, що обидва заклади чекає блискуче майбутнє. Адже якщо до цієї ночі і були люди, які не знали про Destroyers або що не побували в ньому, (тепер в них) то після неї таких серед цільової аудиторії точно не залишиться. А вже витрати на сам захід не те, що тепер «в нуль», а в усі 200%.

Залишивши чоловіків продовжувати спілкуватися з пресою, блогерами та іншими потрібними людьми - я, Оля з Владом і Іра, вирушили на танцювальний майданчик. Ловили момент, адже музикантам скоро відлітати. Як тільки вони примудряються виживати в такому графіку?

Єдиним з нашої компанії, хто не виглядав зараз щасливим, був Влад. Йому дуже хотілося в ділову тусовку, однак там залишалося тільки дивитися і слухати, адже сказати поки не було чого, а це його явно не влаштовувало. Йому дуже хотілося відчувати себе крутим хоч тут, на тлі інших хлопців, але він програвав і їм. Так завжди буває, якщо потрапляєш в місце і в суспільство, яким не відповідаєш - я не з чуток знала. Що ж, сподіваюся, він навчиться пристосовуватися до будь-якої компанії, як і я колись. Але наступний епізод розвіяв хмару співчуття ураганом презирства.

Багато присутніх знали, хто ми такі. Сек'юріті крутилися в полі зору. Та й той самий Артем, наприклад, обіцяв незабаром «забрати мене звідти». Однак так вийшло, що нікого з них не виявилося поруч в потрібний момент. Навіть мене, адже я відлучилася до бару ковтнути водички. 

А повертаючись не відразу помітила, що якісь виродки причепились до дівчат. Натовп танцюючих приховував це аж до моменту, як я наблизилася настільки, що розрізнила Ірин голос. Переляканий, але повний гідності. Тієї, яку народжує впевненість - прізвище дорівнює захисту. Трохи необачно, адже одурманеному мозку море по коліно. Оля взагалі отримає потім - я стільки вчила її захищатися, а вона замість цього стоїть зараз і тремтить як осиковий лист. Найгірше тільки поведінка Влада. Він не втручається, як і інші. Ось тільки інші не хлопець моєї сестри.

- Хлопці, а ну відвалили жваво! - наблизилась. Увага обох моя цілком і повністю.

- О, ще одна, - крок до мене і ось вже цей бридко смердючий випивкою бугай виявляється на одному коліні з заломленою за спину рукою під перелякані вигуки сусідів по танцювальному майданчику.

- Я, здається, сказала. Відвали! - процідила в почервоніле і одразу ж протверезіле обличчя. Відчула рух - очевидно дружок поспішав на допомогу, однак виявився нокаутованим Артемом, що підійшов. І сек'юріті. Треба ж - то нікого, то відразу всі. Передоручила їм свого переможеного супротивника, та кинулася зупиняти готового продовжити екзекуцію Артема.

- Цілі? - подивився на мене, Олю, Іру. Кивнули одночасно, - А ти і не втрутився, так? – Владу.- Ссикло.

Той необачно замахнувся, отримав ляпаса і комічно звалився на підлогу.

- Краще йди, - сказала йому і всі ми квапливо пішли в віп-зону, доручивши охороні видворити гуляк із закладу і доглянути за тим, щоб ні у кого не залишилося відеозаписів інциденту. Завіса.

Сіли за столик, Артем обійняв мене, а я вільною рукою притягнула до себе Олю. Нам принесли шампанське. Тост, ми випили і незабаром нас обох перестало трясти. Іра захоплювалась моїм «хуком праворуч», а Ігор скоріше перевів розмову на іншу тему, не уточнюючи, що застосований прийом називається інакше. Трохи пізніше ми з Олею відлучилися в туалет.

- Він просто розгубився. Насправді Влад не боягуз і..., - сказала сестра, коли ми опинились всередині.

- Я хіба кажу щось інше, Оль? - перебила. Впіймала її погляд. 

Засмучений. Засоромлений. Сама намагалася в даний момент просто не думати про те, скільки разів моя сестра могла опинитися в подібній ситуації поруч з таким ось «лицарем».