Читати книгу - "Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нічні чергування сприяють як хорошому сну, так і процесу самоосвіти. Тому, незважаючи на те, що навіть королі гинули на турнірах від тріски, що поцілила в око, загалом, статистика стверджувала, що кількість убієнних від рубаних і стріляних ран на порядок вища, ніж тих, хто загинув у битвах і на турнірах від списа. Отже, шанси мої вийти цілим з чергової веремії, не такі вже й малі. Незважаючи на цілковите незнання предмета.
Кроків через тридцять, Аксель, який вів мого коня під вуздечки, зупинився і розвернув нас у зворотний бік.
— Накажете подати наш сигнал, пане бароне?
— Га? — задумавшись про майбутній поєдинок, я навіть не відразу зрозумів, про що говорить зброєносець.
— Ви ж не будете з ними битися, ваша світлість? — поправив перев'язь меча Аксель. — Накажете подати знак? Хлопці пана Лєшека миттю прискачуть. І тоді вже подивимося, чия візьме.
— Ще й як буду… Якби тевтонці навалилися на нас без розмов, усієї купою, я не зволікав би й секунди. Але вони викликали мене на поєдинок. І удар у спину тепер уже стане моєю безчестю. А ти хотів би служити людині без честі?
«О, знову мене понесло! Точно, буття визначає свідомість. Поки вважався варваром, ніякими кодексами не парився, а як вліз у шкуру світлості, так постійно на всю цю пишномовну бодягу зриваюся. Ой, чую, не доведе мене роль благородного дона до добра. Не можна на двох стільцях всидіти. Це навіть Руматі не вдалося… З’їхав з глузду»
Аксель тільки білястими віями закліпав. Очевидно, хлопцю такі високі душевні пориви були недоступні. За його простим розумінням, ворога треба бити і рахувати трупи для оплати, а не обмінюватися люб'язностями. Особливо коли той напав першим. І він має рацію, по-своєму, а в мене немає часу на пояснення. Лицар з відкритою долонею вже зайняв місце навпроти і відсалютував списом. Мовляв, я готовий.
— Стривай, встигнете ще й ви з ляхом повеселитися. Дай розім'ятися... — і припиняючи будь-які суперечки, теж підняв спис.
Хрестоносець чекав на сигнал. І тільки-но побачив, що я готовий, послав коня вперед, одночасно опускаючи спис. І не дивлячись на пристойну відстань, здалося, що його вістря, прикрашене синіми стрічками, націлилося мені просто в перенісся.
Я теж трохи стиснув боки коня колінами, змушуючи його рушити назустріч. Кроком. З моїми навичками верхової їзди використати швидшу ходу було б чистим божевіллям. Я цілком міг звалитися з сідла не чекаючи поки німець завдасть удару.
Звичайно, у кінній сутичці швидкість має велике значення, оскільки збільшує силу удару. Але ті ж закони стверджують, що «як гукнуть, так і відгукнеться». У тому сенсі, що чим сильніше вдариш кулаком стінку, тим сильніше вдаришся сам. Ось я і зображатиму перешкоду, у вигляді виставленого списа, а все інше залишу більш досвідченому храмовнику і фізиці. Головне, не схибити і спрацювати на випередження, зумівши дістати його хоч на чверть секунди раніше...
Якщо храмовника і здивувала моя тактика, то для обмірковування часу у лицаря все одно не залишалося. Скільки того ристалища... На все про всі секунд вісім. Встигнути трохи довернути щит, щоб вийшов потрібний кут для рикошетного ковзання. Нахилити голову з тією ж метою. Чоло не лише у биків та баранів найміцніше місце. І навести на ціль свій спис…
Бац! Зброя сіпнулася з руки з такою силою, що мало не вивихнуло зап'ястя і плече. В очах іскри, як при фотоспалаху, а у вухах дзвін, як на Воскресіння Господнє.
Нокдаун чи нокаут? Нічого, не вперше. Замружитися і порахувати до десяти. Тепер дивимось. Звук зник, але зображення є. І доволі чітке. Значить, нокдаун... І що ще приємніше — я, як і раніше, у сідлі. Невже, нічия?
Спис став помітно коротшим. Бракує сталевого наконечника і приблизно третини держака.
Обережно, не роблячи різких рухів, повертаємо голову… Стоп. Навіщо мучити голову… Натягуємо поводи, а потім тягнемо вліво… Картинка неспішно зміщується.
Є контакт! Хрестоносець лежить землі і підніматися не поспішає. Група підтримки теж не квапиться на допомогу. Не вірять власним очам, чи правилами заборонено? Блін, голова гуде… Не пам'ятаю, що в лицарському кодексі з такої нагоди сказано. А, начхати. Нехай рефері вирішують, а я спрямовую коня у свій кут. До секунданта. Ковток води та масаж скронь не завадить. Якщо шолом з моєї голови зніметься без застосування автогену… Або чим там сучасні ковалі дістають воїнів із пом'ятих обладунків.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Витязь у ведмежій шкурі - 3, Кулик Степан», після закриття браузера.