Читати книгу - "Майстер реліквій"

— Скажи, що нам Господь допоможе, Дісе.

— Сподіваюся, він сьогодні у доброму гуморі.

44. Тайна вечеря

Дісмас і Дюрер зупинилися перед сходами до Святої каплиці.

— Ти впораєшся, Нарсе?

— Ні. Так. Я не знаю. Господи, Дісе, що ми робимо?

Дісмас дав йому дві маленькі кульки з лляного дрантя.

— Пам'ятай — дихати тільки носом.

— Припини це повторювати. Ти четвертий раз мені кажеш. Що в цьому клятому вині? Ладанум?

Свої ніздрі Дісмас також заткнув кульками з льону.

— Екстракт грибів.

— Грибів? — стурбувався Дюрер. — Святі Небеса! Ми що, збираємося їх потруїти?

— Ні, Нарсе. Магда каже, це приведе до галюцинацій. Тобто видінь. Не хвилюйся. Просто не пий нічого. І сконцентруйся на диханні через ніс.

Ростан увесь тремтів через хвилювання. Він миттю відправив їх обох перевдягатися. О шостій все було готове. Всіх попросили з кімнати, окрім учасників видовища.

— Так зворушливо, правда? Гхм! — шепнув Ростан Дісмасу. Мажордом також брав участь — йому випала роль апостола Пилипа. Сьогодні по обіді той шляхетний савойяр, який купив для себе цю роль, упав з коня дорогою до Шамбері. Принаймні, його слуга так повідомив.

Його високість герцог Савойський вийшов з-за штори. Дванадцять апостолів зааплодували.

До костюма і гриму його милості було докладено чимало зусиль. Він мав дуже переконливий вигляд, але трохи дженджуристого галілейського теслі з деякими делікатними ознаками вельможності. Карл зашарівся від оплесків і легенько вклонився.

— Дорогі мої! Ходімо, займемо свої місця.

Дюрера не знадобилося дуже гримувати. Його руді локони, борода та витончені риси обличчя робили з нього найкращого кандидата на роль улюбленого апостола Ісуса. Він поспіхом зайняв належне місце праворуч від Спасителя.

Дісмас зайняв місце Іуди — у самому кінці столу, поряд зі срібною скринею з ладаном. Жінка-гример підкреслила його чималий ніс, і Дісмас став дуже схожим на справжнього іудея.

І майже одразу він помітив, що решта апостолів, більшість із яких належали до верхівки савойської аристократії, дивляться на нього з неприхованою огидою. Його посмішку зустрічали холодними поглядами і стиснутими губами. Не дивно, що мажордому було нелегко знайти людину на цю роль.

Мимоволі Дісмас подумав: «Ось воно як — бути євреєм серед християн».

На стіл поставили великий глиняний глечик з вином. Дісмас миттю впізнав маленький червоний хрестик на серветці, що його вкривала. Він узяв глечик і пішов навколо столу, наповнюючи келих кожного з апостолів. І отримав лише самотнє «Дякую» від герцога Карла.

Саме тієї хвилини Дюрер машинально підніс келих до вуст. Дісмас голосно закашлявся. Дюрер схаменувся і тільки зробив вигляд, що п'є.

У жаровні для ладану поблискувало розжарене вугілля. Дісмас підійшов до скрині, зачерпнув велику кількість мирри, перемішаної з Парацельсовими маковими кульками, і вивалив усе це на вугілля. Велика хмара диму піднялася і попливла каплицею.

— О, мирра! — замуркотів Герцог. — Найулюбленіший з усіх дарів волхвів. Хто б не хотів краще мати мирру, ніж золото?

Він смикнув носом.

— Це, напевне, з наших старих запасів. Отже, браття, починаємо!

Він підняв свій келих.

— За того, хто зібрав нас у цій світлиці.

Кожен випив до дна. Дісмас одразу встав і пішов по колу, наливаючи всім по вінця. І знову тільки Ісус подякував йому.

Дісмас додав ще маку до жаровні. Піднялася ще більша хмара, насичена опієм. Повітря у світлиці наче загустіло.

Він помітив, що очі у всіх присутніх оскляніли. Мова стала нерозбірливою. Підбадьорений, він знай собі підливав грибного вина і підсипав пахощів до жаровні.

Апостол Яків, син Алфеїв, сидів як укопаний і дивився на свічку перед собою. Кінчик пальця він тримав у полум'ї, остаточно його закоптивши і не відчуваючи опіку. Тадей, наче загіпнотизований, гладив по бороді апостола, що сидів навпроти, примовляючи, що це нагадує йому інтимні місця дружини. Варфоломій розламав свій прісний хліб на шматочки, поробив з них кульки і намагався ними жонглювати. Яків, син Зеведеїв, постукав по стільниці долонею і приклав вухо до того місця, шикаючи на інших апостолів, щоб не заважали слухати.

— Ось, — нарешті звернувся він до Варфоломія. — Чуєш?

Заінтригований Варфоломій сам почав гепати по столу. Симон Кананіт був зайнятий тим, що намагався витягти пальцями свій язик з рота, нерозбірливо щось клекочучи.

Герцог Карл плескав у долоні, намагаючись усіх заспокоїти. Але невдовзі, замість того, щоб почати промову, відволікся спогляданням власних долонь.

— Ге-ей ви-и всі,— нарешті проказав він. — Всі-і-і ви-и-и…

Він встав, звертаючись до апостолів:

— Во-о-ої-и-исти-и-ину-у кажу-у-у ва-а-ам…

Ніхто не звернув на нього уваги — всі були занурені у власні дослідження перетвореної реальності.

Тоді герцог Карл повалився на найближчого апостола, улюбленця Ісуса. Він мав досить сумний вигляд.

Матвій з усієї сили жбурнув свій келих об стіл і заревів:

— Господи!

— Ісусе! Що таке? — перелякано озвався герцог Карл.

— Це я той покидьок, який зради-и-и-и-ить…

Карл витріщився.

— Не маю найменшого уявлення. Чому? Ти хто такий?

— Ммматві-і-ій…

Декілька апостолів створили хор і грянули щось середнє між григоріанським хоралом і гавкотом зграї мисливських собак.

Дісмас добре уявляв, що зараз відчувають охоронці за дверима.

— Стоп! Сто-о-о-оп! — закричав апостол Фома. — Це ві-і-ін зрадник!

Він указав на Дісмаса і запустив у нього келихом, поціливши Дісмасові в лоба. Решта апостолів приєдналися. Дісмас тільки ухилявся від граду келихів, свічників і шматків хліба, виставивши вперед руки, щоб хоч якось захиститися. Карл почав хіхікати.

— Припиніть, хлопчики!..

Симон Кананіт схопив срібний релікварій з плащаницею і підняв над головою, збираючись розтрощити Дісмасові череп.

— Ннні-і-і! — наказав герцог.

Симон гепнув релікварій на стіл.

Дісмас подивився вгору. Під тентом пурхав кажан. Через дим з опієм він поводився дещо дивно. Декілька апостолів верещали, ховаючись під столом. Решта кидали тим, що опинялося під рукою, у кажана, який пурхав так само хаотично.

Герцог Карл сперся на Дюрерове плече, заплакав і сказав, що більше не хоче ніякої Тайної вечері.

Дюрер перелякано дивився на Дісмаса. Дісмас притискав серветку до лоба, щоб спинити кровотечу.

Дюрер поворушив губами: «Зроби щось!»

Дісмас підвівся, підійшов до дверей каплиці і тричі постукав.

Охоронці потихеньку відчинили двері.

— Що там відбувається? — спитав один із них.

— Глосолалія.

— Га?

— Говоріння різними мовами. Готові?

Дісмас повернувся до Дюрера, який гладив по спині герцога Карла, щоб заспокоїти, і дав йому знак. Той вказав на двері і заревів щосили:

— Дивись!

Умить стало тихо.

Дісмас шепнув Конраду і Наткеру:

— Добре. Хлопці, давайте. Пам'ятайте, пливіть, як хмаринки.

Конрад і Наткер прослизнули крізь прочинені двері. Обидва були у білих ангельських вбраннях, пошитих Магдою.

Видіння мало заспокійливий ефект. Карл спостерігав за ним, лежачи на плечі Дюрера.