Читати книгу - "Моя не маленька слабкість, Талі Верне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ти живий. - Він підійшов до мене і стукнув по плечі, якраз там була ранена рука і я зашипів. - Тобто майже. Хто це був?
- Албанці. Вони були по душу Демієна, але ми приїхали раніше за нього. - Я зняв бронижилет і сів на диван в кабінеті.
- Курва, треба терміново зв’язатись з Демієном. - Він докурив свою сигарету і викинув залишки в попільничку.
- Я вже кинув йому сигнал SOS, щоб він розвертався. - Думаю, що албанці вже зрозуміли, що напали не на того.
- Покажи мені рану, - я зняв сорочку, і ми обоє побачили, що там немає нічого критичного. Хіба що варта було б зашити, але зараз на це не було сил і терпіння, - може лікаря?
- До біса, - я відкинув голову на диван і закрив очі, як тільки почала долати втома, я почув, що двері в кабінет з шумом закрились і подумав, що Артем вирішив мене залишити одним, - Артеме, то ти?
- Боюсь, брат, зараз тобі буде піздєц. - Я нарешті відкрив очі і підняв голову, переді мною стояла Лана з повними очима злості.
- Я так і знала, що ви двоє не можете нормально жити, - вона тріснула Артема, який не очікував, - ти поранений? - Вже більш ніжно запитала вона, але в її голосі я все ще чув приховану злість.
- Все гаразд, рисеня, я в нормі. - Але ця жінка взяла і натиснула своїми довгими пальцями мені на руку і я зашипів, як кіт. - Бляха, рисеня, що ти коїш?
- Ти ж сам сказав, що в нормі, то я і натиснула. - З невинним обличчям сказала вона мені, і зараз їй не вистачало тільки посмішки. - Ти блядь це називаєш нормою? - Вона сіла біля мене і почала оглядати рану. - Артеме, аптечку, це треба шити. - Вона пішла у ванну кімнату помити руки, а я сидів в шоці.
- А вона в тебе завжди така різка? - Запитав Артем після того, як приніс аптечку.
- Не знаю, вперше потрапляю в перестрілку, будучи з нею в стосунках. Свого роду краш-тест, маємо шанс побачити, як вона буде тебе бити, а мене рятувати.
- Думаєш смішно? В неї удар добряче поставлений, прилетіло мені в голову славно. - Я хотів сміятись, моя дівчинка.
- Ну, бачу мозок з місця не зрушив, то не так вже сильно прилетіло, не плач, як дівчисько. - Він сів на крісло біля стола, і я бачив шквал слів і дій в його думках.
- Я побачу, як ти заговориш, коли вона буде тебе шити. А зараз твоє щастя, що ти поранений і тут Лана. - Я тільки хмикнув, бо знав, що Артем ніколи не заподіє мені зла.
Лана помила руки і повернулася до нас. Вона ще раз протерла руки антисептиком, ох ці лікарі, декілька рівнів обережності. Проте, я ні слова їй не сказав, мені хотілося бачити її в роботі, вона настільки була зібраною, кожен рух і подих були під її контролем. Змочивши стерильну серветку антисептиком, вона почала обробляти рану, аби не занести жодних інфекцій. Коли вона очистила рану, то дістала шприц із знеболенням.
- Ні, - це єдине, що я сказав їй відколи вона повернулась, - ти не будеш цього колоти мені.
- Буду, - я зустрів хвилювання і супротив в її очах, - інакше я не буду тебе шити.
- Рисеня, або без цього, або ніяк взагалі. - Вона відклала шприц назад в аптечку, і тепер в її очах я бачив той знайомий супротив. Вона не хотіла зашивати мене наживо, без знеболення. - Давай, рисеня, ти можеш це зробити.
- Данило, я не хочу робити тобі боляче, - одна сльоза стекла по її щоці, і тепер я побачив скільки болю вона стримувала, відколи зайшла в цей кабінет. Всі її слова і дії - це захисна реакція.
- Ти не зробиш мені боляче, мила. Я знаю як це, без знеболення, тому готовий потерпіти. - Я поклав долоню на її щоку і стер сльозу, яка скотилась по ній.
- Ну, - вона все ще вагалась і тут взяла себе в руки, - добре. - Лана взяла з аптечки голку і нитку, чіткими рухами вона наклала декілька однакових швів і в кінці пластир, аби я не заніс туди інфекції. - Готово.
- То ти раніше зашивала людей? - В повному захваті запитав Артем Лану.
- Ні, жодного разу не доводилось цього робити. - Вона знизала плечима і продовжила складати аптечку. - То що трапилось? Будь ласка, не намагайся приховати від мене правду, бо тоді я тобі цього не пробачу.
- На нас напали албанці, - вона сіпнулась, як від удару, - вони думали, що це наш партнер, але ми приїхали трохи раніше. - Я підняв її з землі і посадив собі на коліна. - Але зараз все гаразд, я не хотів їхати додому, аби не лякати тебе.
Друзі, не забувайте, що ваш коментар - важливий для мене, щоб розуміти ваші емоції та враження. Якщо ви ще не підписані і не поставили свою вподобайку на цю історію, то не чекайте - зробіть це. Буду рада вас бачити в своїх соціальних мережах, instagram - @tali.verne_author
tik tok - tali.verne, telegram - Талі Верне|Автор книг на Букнет❤️
Обняла, ваша Талі!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Моя не маленька слабкість, Талі Верне», після закриття браузера.