Читати книгу - "Джозеф Антон"

Якийсь час офіцера Дева Стоунгеда не залучали до групи захисту, проте нещодавно він побував у Літл-Бардфілді, й мабуть, як за ним водиться, добряче хильнув у тамтешньому пабі — він майже не йняв віри, коли почув це від Боба Мейджора, — а тоді вийняв з кобури пістолет і почав вихвалятися перед захмелілими завсідниками. Власник пабу, як виявилося, колись тримав пивницю «Сліпий жебрак», що у Вайтчейплі, куди вчащали сумнозвісні близнюки Крейї і де гангстер Ронні Крей убив людину. Боб Мейджор був певен: чоловік з досвідом роботи в такій пивниці «впізнає копа за милю». Той паб він мав би обминати десятою дорогою; проте Дев поперся саме туди святкувати свій день народження, тож люди швидко все змикитили, коли прозвучало ім’я Салман Рушді, от і все.

«Ні, це неможливо, — обурювався він перед містером Ґрінапом. — Я заплатив купу грошей, винайнявши будинок, а ви тепер забороняєте мені туди повернутися, бо один із ваших офіцерів напився? Що я маю робити? Я не можу тут залишатися і не знаю куди мені їхати». «Треба знайти нове житло», — сказав містер Ґрінап. «Авжеж, — відповів він дещо роздратовано, ляснувши пальцями. — Фокус-покус, раз — і я маю нове житло». «Багато людей вважає, — відповів містер Ґрінап з кам’яним обличчям, — що ви самі винні».

День божевільної телефонії. Самін мала знайомого, пакистанського підприємця, що наймав квартиру в Челсі біля річки. Може, вона дістане ключ. Джейн Велслі знову погодилася на якийсь час віддати йому свою квартиру в Тоттинґ-Гіллі. Ґіллон Ейткен запропонував скористатися послугами леді Косіми Сомерсет, яка на той час працювала в лондонському офісі. На Косіму можна цілком покластися, казав він, вона чудово впорається із завданням, обов’язково знайде житло. Все можна владнати через агенцію. Він поговорив з Косімою телефоном, і вона запевнила: «Так, я вже приступаю до пошуків». Він усвідомив, що має справу з ідеальним посередником -розумним і добродушним; до того ж ніхто не запідозрить цю шляхетну леді в причетності до чогось настільки темного як «справа Рушді».

Перегодя до Ізабель приїхала Самін з ключами від квартири свого знайомого, тож принаймні кілька днів він матиме де прихилити голову. Поліцейські — Бенні знову повернувся — непомітно провезли його до багатоповерхівки у Челсі й сказали, що вночі поїдуть на пле-банію забирати речі. Витрачені гроші вже не повернути. Несподівано й непрохано Бенні висловився про необхідність відмови від публікації «Сатанинських віршів» у м’якій обкладинці. Казав, що поліція на місцях ходить по книгарнях і радить їхнім власникам звертатися до видавництва «Пенґвін» з проханням не перевидавати його книжки. Це суперечило тому, що казали інші офіцери Спеціальної служби. Дуже все непевне. Нікому нема віри.

Невдовзі містер Ґрінап залишив його, Ізабель пішла на роботу, й він утяв дурницю. Йому, виведеному з рівноваги, захотілося зателефонувати своїй дружині й навіть поїхати до неї в гості. Там він припустився ще більшої помилки: він з нею переспав.

Опинився в страшенній невизначеності — відсутність постійного житла, жодних угод з видавництвами, дедалі більші непорозуміння з поліцією, а як тепер з Маріан? — однак наскільки міг облаштовувався в Челсі, ввімкнув телевізор і побачив велике диво, перед яким змаліли всі його біди. Впала Берлінська стіна, і на її розвалинах танцювала молодь.

Рік, що почався з жахів — в особистому житті з фетви, а в житті світу з площі Тяньаньмень, — приніс великі дива. Винайдення протоколу передачі гіпертексту, себто http: //, яке невдовзі змінить світ, спочатку було непомітним. А от падіння комунізму — навіть дуже помітним. Він покинув рідний дім неповнолітнім хлопцем і дорослішав уже після кривавого переділу територій між Індією та Пакистаном, тож першою великою європейською подією під час його перебування в Англії стало зведення Берлінської стіни у серпні 1961 року. О ні, подумалося йому тоді, вони тепер ділять також і Європу? Багато років потому, коли його запросили до Берліна для участи у телевізійних дебатах з Ґюнтером Ґрасом і він міською залізницею перетинав Берлінську стіну, вона здалася йому могутньою, потворною, вічною. Західний бік Стіни вкритий графіті, а от східний — зловісно чистий. Тоді він навіть подумати не міг про розвал тієї гігантської каральної машини, чиїм символом була Стіна. Проте настав день, і виявилося, що Радянська імперія страху гниє ізсередини, і Стіну, немов піщану, знесли мало не за ніч. Sic semper tyrannis[108]. Радість молодих людей, що танцювали, передалась і йому, і він відчув приплив свіжих сил.

Здавалося, наставали часи непереборної навали подій. Ганіф Керейші дискутував з Шаббіром Ахтаром в Інституті сучасного мистецтва, потім зателефонував і розповів про недолугість і слабкість Ахтара як опонента. Його друг, письменник і засновник «Хартії-88», Антоні Барнетт сперечався з членом парламенту Максом Медденом щодо закону про богохульство, і Медден також виявився безвольним і легкодухим супротивником. Антоні Чітам з видавництв «Рендом хаус» і Сонні Мегта з видавництва «Кнопф» хотіли перед підписанням угод про публікацію майбутніх книжок поговорити з містером Ґрінапом. Перспектива вимальовувалася сумною, проте Ґрінап, хоч як це дивно, з оптимізмом дивився у майбутнє й погодився поговорити з Чітамом і Сонні. Тим часом «Пенґвін» звільнив Тіма Байндинґа, молодого редактора, великого прихильника «Сатанинських віршів». Маєр не відповідав на дзвінки Ендрю Вайлі. Зателефонував Фред Голлідей, фахівець з іраністики, і розповів про свою зустріч з Аббасом Малікі, заступником міністра закордонних справ (між іншим, одним із учасників штурму посольства США в Ірані 1979 року). Малікі сказав Фредові, що ніхто в Ірані не наважиться піти супроти Хомейні, проте якщо британські мусульмани згорнуть свої протести, то це, так би мовити, зніме Іран з гачка. «До речі, — казав далі Фред, — чи знаєте ви, що піратська радіостанція здійснює трансляцію «Сатанинських віршів» мовою фарсі на Іран?»

Маріан не припиняла говорити про публікацію повістей «Ласкаво просимо до Вельсу» і «Вивчаючи урду», а потім раптом вирішила, що вони «ще трохи сируваті». Він уже боявся її емоційної нестійкости. Через те, що відновив стосунки з Маріан, його висварила Джейн, а також Полін Мелвілл і Самін. Що він собі думає? Річ у тому, що він нічого не думав. Так сталося, от і все.

Останні страхітливі заклики Каліма Сіддікі вивчала Служба кримінального переслідування, й Джефф Робертсон казав, що Служба може розпочати судове переслідування, проте відраджував таке