Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- Не поспішай, - промовив Громов, барабанячи пальцями по столу. - Ця справа не терпить суєти. Нам потрібно все ретельно продумати.

- Та годі тобі, Громе, - хмикнув Андрій. - Ти ж не вперше в такі халепи потрапляєш. Бізнес такий тягнути на своїх плечах не просто, коли всі так і прагнуть тебе зжерти. Та і я тебе в скруті не кину. Тим паче, що справа ця не така вже й складна. Твої конкуренти, звісно, взялися за тебе серйозно, але недооцінили вони тебе, друже. Думають, що ти проста мішень. Зараз я до них свою людину пошлю, послухаємо, що вони заспівають.

- Спасибі, Андрію, - з почуттям вдячності вимовив Громов. - Я в боргу перед тобою.

- Та облиш, - відмахнувся Андрій. - З тебе потім тільки коньячку, як годиться. І пити будемо разом, за перемогу!

Громов розсміявся.

 - Гаразд, вмовив, - промовив він. -Є в мене до тебе ще одне прохання.

- Давай, викладай, - охоче відповів Андрій.

- Ти якось казав, що в тебе є людина, яка може дістати будь-яку інформацію, - нерішуче почав Громов. - Мені б його допомога зараз стала в пригоді.

- Немає проблем, - відповів Андрій. - Зараз скину тобі його номер. Скажеш, що від мене.

- А як швидко він може пробити інформацію щодо бізнесу? - запитав Громов.

- Ну, це залежить від того, ким саме ти цікавишся, - пояснив Андрій. - Якщо велика риба, то кілька днів знадобиться. Але він тобі таке досьє збере, що читати будеш як захоплюючий роман.

- Ні, мені не потрібне таке масштабне розслідування, - розмірковуючи, зазначив Громов. - Просто деяку дрібницю потрібно перевірити.

- Тоді кількох годин йому вистачить, - упевнено заявив Андрій. - І все, що потрібно, буде в тебе на столі. Я за цього хлопця відповідаю. Він свою справу знає.

- Дякую, Андрію, - з полегшенням видихнув Громов. - Чекаю на тебе в офісі, як і домовлялися.

Він поклав слухавку і відкинувся на спинку крісла, відчуваючи, як потроху відступає напруга.

"Анна!" - прошепотів він, і в цьому хриплому голосі звучала вся сила його пристрасті. Він із прикрістю усвідомив цю дивну особливість: тепер, щойно його розум не був завантажений справами, він неминуче згадував про неї. У його грудях вирувало нове, ні з чим незрівняне почуття. Він не міг знайти йому назви, але воно охоплювало його з головою, вимагаючи одного - зробити Анну своєю, чого б це йому не коштувало.

Громов відчайдушно схопив телефон. Його пальці вже тягнулися до клавіатури, щоб написати їй повідомлення, але він зупинився.

"Ні," - подумки наказав він собі. - "Не можна піддаватися почуттям. Зараз це нерозумно."

Він відклав телефон убік, але занепокоєння не полишало його. "Як вона?" - знову і знову запитував він себе. "Чи все з нею гаразд?"

 Повідомлення секретаря про візит Софії вирвало Олега із задумливості. "Софія?" - промайнуло в його голові. "Що їй тут знадобилося?"

Він не міг пригадати, щоб вона коли-небудь заходила до нього в офіс на роботу. Та й узагалі інтересу до справ компанії вона ніколи не проявляла. Їй було достатньо того, що дивіденди справно капали на її рахунок.

Олег насупився. "Що ж, подивимося, чим вона мене сьогодні здивує", - подумав він і, відкинувшись на спинку крісла, приготувався до зустрічі.

У двері постукали. "Увійдіть," - сухо вимовив Олег.

Двері відчинилися, і в кабінет увійшла Софія. Вона була одягнена в стриману ділову сукню, яка підкреслювала її струнку фігуру. Її довге волосся було укладене в елегантну зачіску, а на обличчі сяяла чарівна усмішка.

- Олеже, - промуркотіла вона, роблячи кілька кроків у його бік. - Дорогий, доброго ранку.

- От уже не очікував тебе тут побачити. Невже обожнювані тобою Мальдіви вже пішли під воду?

 Обличчя Софії набуло трохи ображеного вигляду. У шлюбі Олег ніколи не дозволяв собі так жартувати над нею, але її нав'язливість останнім часом виводила його з себе. Він чітко усвідомив, що бачити її не приносить йому радості, а її присутність лише посилює його роздратування.

- Невже ти не підійдеш і не обіймеш мене? - з докором у голосі промовила Софія.

В її очах промайнуло розчарування. Вона не могла зрозуміти, чому Олег так холодно відреагував на її появу.

- Ти вважаєш, що я маю обіймати всіх жінок, які заходять до мене в кабінет?! Навіщо ти тут? - холодно запитав він, дивлячись їй в очі.

- Я прийшла, щоб обговорити справи компанії, - вимовила Софія, намагаючись надати голосу впевненості.

Олег не стримав посмішки.

- Про Які саме справи, дорогенька? - із сарказмом у голосі поцікавився він. - Ти ж, як мені відомо, ніколи не цікавилася бізнесом.

- А зараз зацікавилася, - відповіла вона. - Не забувай, я теж акціонер цієї компанії.

Олег хмикнув.

- Так, акціонер. Але твоїм інтересом завжди були тільки гроші, а не доля компанії.

- Це було раніше, - заперечила Софія, елегантно вмощуючись у крісло навпроти нього. - Тепер я хочу бути в курсі всього, що відбувається.

Олег із похмурим виразом обличчя подивився на Софію. Сумнів читався в його очах. Але, зібравшись із думками, він вимовив стримано:

- Добре, це чудова новина. Я сподіваюся, ти зумієш переконати нашого сина наслідувати твій приклад. У розпал навчального року він захопився серфінгом, що, звісно, неприйнятно.

Софія зблідла і заговорила, насилу стримуючи обурення в голосі:

- Олеже, як ти міг так змінитися? Микита - наш син, і зараз у нього непростий період. Він важко переживає наше розлучення.

Громов холодно заперечив:

- А краще б він переживав про свою успішність в університеті. Я насилу влаштував його туди, а він, замість навчання, одержимий своїм Его.

Софія, виведена з себе незвичним суворим тоном Олега, зазначила:

- Олеже, Микита любить тебе! Він щодня дзвонить мені й розпитує про тебе. Він хоче примиритися, але не знає як.

- Я з ним не сварився, - зауважив Громов, намагаючись зберігати спокій. - Йому просто час подорослішати.