Читати книгу - "Це не солодке кохання, Катерина Мединська "

- Ти занадто суворий до нього! - вигукнула Софія. - Набагато кращим рішенням було б знову зібратися разом і куди-небудь з'їздити всією сім'єю. Відпочинок піде нам усім на користь.

Громов кинув у Софію сердитий погляд.

- Ні, я зроблю по-іншому. Заблокую всі його банківські картки, якщо знадобиться відберу машину і квартиру.

Софія здивовано втупилася на нього, не вірячи своїм вухам.

- Ти не можеш так вчинити! Він не виживе без грошей!

Громова чомусь дивним чином розсмішила ця фраза.

- Я люблю свого сина і хочу зробити все можливе, щоб йому допомогти. Нехай Микита навчиться цінувати те, що має, або доб'ється всього сам. Він повинен, нарешті, почати поводитися, як чоловік.

Софія, палаючи обуренням, скинулася:

- Але ж він наш син! І без сумніву справжній чоловік! Але йому потрібна наша підтримка, а не твої моралі!

Громов холодно подивився на неї.

- Дорослий чоловік не став би використовувати невинну дівчину у своїх брудних іграх, щоб роздратувати батька і домогтися бажаного.

Він стиснув кулаки.

- Я терпів його витівки вже досить довго. Але моєму терпінню прийшов кінець.

Гнівний голос Громова відлунням розносився по кімнаті.

- Наш син не має ані найменшого уявлення про честь і гідність! Порядність для нього - порожній звук!

Софія схопилася за серце, відчуваючи, як воно б'ється з шаленою швидкістю.

- Ах, Олеже! - вигукнула вона. - Невже ти так злишся на нашого єдиного сина через якусь доньку кухарки?

Вона презирливо фиркнула.

- Це ходяче непорозуміння навіть на дівчину не схоже!

Стримуючи гнів, Громов зціпив зуби так міцно, що його обличчя спотворилося від люті.

- Якщо не хочеш остаточно посварити мене з сином, припини спонсорувати його ледарство! Нехай він сам навчиться заробляти на життя, працюючи в цій компанії або десь іще!

Софія схопилася з крісла, немов розлючена кішка, на чий хвіст щойно безжально наступили.

Сльози текли по її палаючих щоках, а голос, тремтячий від обурення, пронизав тишу кімнати:

- Ти зруйнував нашу сім'ю! Зруйнував усе, що було нам дорогим!

Олег, намагаючись зберегти маску байдужості, холодно відреагував:

- Я всього лише позбавив нас від задушливої ілюзії, в якій мені було некомфортно. Розлучення нічого не змінило: ми, як і раніше, спимо в різних ліжках, кожен у своїй самотності.

Стиснувши губи в лінію, Софія покинула кабінет, не озираючись.

Андрій приїхав в офіс Громова ближче до кінця робочого дня. Він ввалився в кабінет Олега своєю розпливчатою фігурою і з найширшою посмішкою на губах вельми задоволений собою.

Вибач за затримку, друже, але я, як і обіцяв, приїхав тільки після того, як остаточно розправився з твоїм ворогом. Давай відкорковуй коньяк і висловлюй свою подяку.

Олег піднявся і, підійшовши до друга, міцно обійняв його і поплескав по плечу.

- Спасибі тобі, - сказав він. - Один би я не впорався.

Андрій, явно задоволений собою, промовив:

- Я їх, звісно, притиснув до стінки, але ти теж не розслабляйся. Рада директорів зараз має діяти як єдиний злагоджений механізм. Ти ж не гірше за мене знаєш, що володіння контрольним пакетом акцій не завжди гарантує повний контроль над компанією.

- Звичайно, розумію, - відповів Олег.

- Не можна допустити, щоб міноритарні акціонери відкрито висловлювали свою незгоду з твоїми рішеннями. Вони можуть почати збір підписів, організувати протести або навіть подати до суду. Усе це вкрай негативно позначиться на твоїй компанії.

- Я в курсі, - кинув Олег важко зітхнувши. - І знав би ти, як мені все це остогидло.

- Ну не бурчи. Потерпи ще трохи. Неприємності вляжуться і тоді вирушиш на заслужену пенсію.

- Звучить огидно,- поморщився Громов. - Я зовсім не відчуваю себе стариганом, готовим відійти на спочинок. Мені ще багато чого хочеться зробити!

- Розумію тебе, Олеже. І не можу не позаздрити. Ти цілком можеш дозволити собі віллу де-небудь на березі блакитного океану, де щоночі твоє ліжко зігріватиме нова красуня.

- Мені вистачить і однієї,- тихо пробурмотів Олег.

Друзі попрямували до бару. Олег, із втомленою посмішкою на обличчі, налив із пляшки бурштинову рідину у два стакани. Один він простягнув другу, а з іншим у руці попрямував до м'якого куточка біля вікна. Сівши в крісло, він із задоволенням відчув, як пружини під ним підлаштовуються під його вагу. Андрій же, розвалився у кріслі з темно-коричневої шкіри навпроти.

У цей момент двері відчинилися, і до кабінету впливла секретарка Громова, немов модель з обкладинки модного журналу. Висока, струнка, з пишною каштановою шевелюрою, укладеною в елегантну хвилю, вона ступала по м'якому килиму, наче по подіуму. Одягнена в стриману сукню, що підкреслювала її фігуру, вона рухалася з упевненою грацією, від якої в Андрія мимоволі застиг погляд.

- Олег Александрович, до вас приїхав власник ресторану «Ретро кохання», якого ви хотіли бачити, - промуркотіла вона, обдарувавши Андрія швидкоплинною, але при цьому кокетливою посмішкою. - Я призначила йому зустріч на завтра, але він чомусь сьогодні приїхав. Але я можу сказати, що ви не приймаєте.

Громов, відірвавшись від келиха з бурштиновою рідиною, ліниво глянув на секретарку. Його обличчя, зазвичай похмуре і незворушне, пом'якшилося ледь помітною іронічною посмішкою.

- Запроси, раз прийшов, - кинув він.

Дівчина пішла, залишивши за собою шлейф аромату дорогих парфумів. Андрій, хмикнувши, розвалився в кріслі ще комфортніше, не зводячи очей зі стегон секретарки, що погойдувалися.

- Ну Олег, - ображено протягнув Андрій. - Я думав на сьогодні більше ніяких справ.

- Не хвилюйся, це ненадовго. І тобі як начальнику фіскальної служби цей екземпляр буде цікавий.

Андрій, не приховуючи нудьги, поцікавився:

- Грошові махінації?

- Є підозра, що він занижує свій дохід з метою ухилення від сплати податків. До того ж рідкісний гівнюк.