Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Одного разу на Дикому Сході 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Дикому Сході" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 85
Перейти на сторінку:
собі господар, — чоловік знов приклав кочергу до Чета. — Ти мусиш стати травою, а для цього я випалю з тебе усе людське.

Чоловік посміхнувся і уважно спостерігав за Четом, чекав, що той нарешті закричить. Але Чет тільки зубами скреготав.

— Впертий який! — здивувався чоловік і прибрав кочергу від Чета. — Ну нічого. Зараз упертий, а завтра — трава.

— Трава? — захрипів Чет, якій не розумів свого ката.

— Трава. Он як вони, — чоловік відчинив залізні дверцята у стіні, які вели у велику, погано освітлену кімнату поруч. Там сиділи голі люди в ошийниках і старанно працювали. Хтось перетирав збіжжя на борошно, крутячи кам’яні жорна, хтось робив глиняні горщики, хтось ткав. Кілька десятків чоловік, що зосереджено працювали, не звертаючи уваги ні на що навколо. Люди, не схожі на людей, радше на якісь верстати. Чоловік закрив двері. — Скоро і ти станеш таким.

— Не стану! — заревів приголомшений Чет.

— Станеш. Біль, голод і змореність виснажать тебе, заберуть усе людське і ти станеш травою. Це не я вигадав, це — німці, а німці свою справу знають. Станеш, — посміхався чоловік і знов приклав розпечену кочергу до Чета. Той і цього разу не закричав, лише глухо застогнав, намагався скрутитися, але кайдани тримали міцно. — Та ти диви! Ач, який впертий! Ну нічого. Коли ти станеш травою, ти будеш вірним рабом і працюватимеш на мене так старанно, як тільки зможеш. Зрозумів? — чоловік знову занурив кочергу в жарини.

— Я знаю, де золото, — прошепотів Чет, який весь тремтів від опіків. Чоловік посміхнувся.

— Думаєш мене обдурити?

— Ціла валіза. З будинку барона фон Шпіла. Золото у зливках, золотий пісок і червінці, а ще купка діамантів, — хрипко розповідав Чет, сплюнув криваву слину. Він так стискував зуби, щоб не закричати, що тепер у нього був повний рот крові.

— Навіть не думай мене обдурити, — чоловік ще раз припік Чета кочергою і пішов, залишивши його у темряві. Чет тремтів, стогнав, а потім згадав про Міру і стиснув кулаки. Знову смикав кайдани. Не міг просто висіти на них, треба було щось робити, хоча б щось! Але кайдани були сильніші. Чет стогнав і ледь не плакав від відчаю. Бо Міра була в лапах чудовиська, а він зав’яз тут, можливо, навіть назавжди.

За деякий час чоловік повернувся, присвітив Чету в обличчя.

— Якщо у тебе було золото, якого біса ти прийшов до села і намагався вкрасти коней?

— За мною гналися червоні, я ледь втік від них, але втратив коней. То сховав золото у печерах за річкою, а сам пішов до села. Думав узяти двох коней, одного для валізи, бо вона занадто важка, і одного для себе. Але мене спіймали.

— Занадто важка?

— Я ледь тягнув її. Там багато золота. Пуди.

— І воно в печерах?

— Так, у крейдяних печерах за річкою.

— Якщо ти брешеш, я буду так катувати тебе, що ота розпечена кочерга буде здаватися тобі раєм. Ти розумієш?

— Так.

— Кажи, де саме сховав валізу.

— Ні.

— Кажи!

— Я міняю золото на волю. Веду тебе до скарбів, а ти відпускаєш мене.

Чоловік зареготав.

— Ти маєш мене за дурня? Думаєш, я не розумію, що ніякого золота немає, а ти все вигадав, щоб урятувати свою шкуру!

— Мою шкуру вже нічого не врятує, — Чет кивнув на опіки. — А ось зливки у валізі завдовжки у мою долоню. Ось такі завтовшки. — Чет показав пальцями скутої руки. — На них вибитий двоголовий орел. Червінці і пісок у шкіряних мішечках, а діаманти у металевій скриньці. Здоровезна чорна валіза з замком. Фон Шпіл, мабуть, хотів утекти з тими скарбами, але не встиг.

— То ти був у будинку фон Шпіла?

— Так.

— У тому, на пагорбі?

— Так.

— А велетень?

— Він спав. Я був уже далеко, коли він прокинувся і завив. Спробував мене наздогнати, але я заплутав сліди і зіштовхнув його спочатку з «вовчиками», а потім з червоними.

Чоловік ще раз подивився на Чета.

— Мені приводили кількох «вовчиків» і вони говорили, що дивізію розтрощив велетень. То, можливо, ти і не брешеш. І знаєш що? Я буду тебе катувати і ти все розповіси. Чи говориш правду і якщо так, то де сховав ті скарби. Коли людину ріжеш на смужки, вона все розповідає краще, аніж на сповіді, — чоловік узяв із-за спини гострий ніж. Чет посміхнувся. — Думаєш, що витримаєш?

— Червоні. Цілий полк поспішає до крейдяних пагорбів. Ти не встигнеш, — прохрипів Чет.

— Червоні?

— Полк Єрофеєва. І з ними ще два комісари з жидів.

Чоловік приставив до горлянки Чета ніж.

— Де ти сховав золото? Або ти скажеш зараз, або я приріжу тебе, наче вівцю! Кажи!

— Ні. Воля на золото.

Чоловік зробив рух ножем, і на шиї Чета виступило намисто крові.

— Кажи!

— Відпустиш, скажу.

— Я ж тебе заріжу, дурню!

1 ... 72 73 74 ... 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Дикому Сході», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Дикому Сході"