Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Назавжди, Уляся Смольська 📚 - Українською

Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

1 807
0
06.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Назавжди" автора Уляся Смольська. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 92
Перейти на сторінку:

          Я розплющила очі й побачила маму, яка торкалась мого плеча.

          - Котра година? – спиталась я і підвелася з ліжка.

          - Дванадцята. – відповіла мама й присіла поруч. – Є якійсь новини від Леона?

          Ствердно кивнувши головою, я подивилась на неї і сказала:

          - Леон в СІЗО. Тільки нічого не питай. – попросила я маму. – Я сама не в курсі, що і до чого.

          Мама мовчки дивилась на мене, а я на неї. Вона, було, хотіла щось запитати, але передумала.

         Телефонний дзвінок відволік мою увагу. Серце забилося сильніше. Я сподівалася, що то Леон. Але на екрані було написане ім’я Юлькіного тата.

          - Доброго ранку, Діанко! – привітався він щойно я відповіла на дзвінок.

          - Дуже б хотілося, щоб так і було, Григорію Івановичу, – сказала я голосом, сповненим надії.

          - Я тут трохи дещо дізнався. – сказав він, – Це не телефонна розмова. Приходи до нас. Зможеш?

          - Звичайно! – від хвилювання мені перехопило подих. – До зустрічі!

          Я підхопилася з ліжка й миттю почала одягатися.

          - Ма, я до Юльки! – поцілувавши її, я вибігла в коридор.

          Мені здалося, що я подолала відстань від свого дому до будинку Юльки на одному подиху. Не дуже пам’ятаючи, як добралась до воріт, я натиснула кнопку дзвінка. Через декілька секунд вони автоматично відчинилися і я поспішила всередину.

          На порозі мене чекав Григорій Іванович. Він провів мене на кухню і зачинив за собою двері. Засапана, я лиш тепер змогла перевести подих. Я важко дихала, адже дуже швидко йшла сюди.

          Юлькін тато налив склянку води і протягнув мені. Великими ковтками я осушила її. Я зняла пальто, поклала його на спинку стільця, що стояв біля барної стійки і присіла поруч.

          - Кави? – спитав Грег і побачивши, що я ствердно кивнула, натиснув кнопки на кавовій машині.

          - Григорій Іванович, – сказала я, нарешті віддихавшись. – Що з Леоном?

          Він мовчки подивився на мене, немов би оцінюючи, чи варто розповідати мені те, що йому було відомо.

          - Це пов’язано з його роботою? – не в змозі чекати, знову запитала я. – Я навіть не знаю, чим він займається.

          - Ти вважаєш, що Леон заробляє на життя не законними методами? – перепитав мене Юлькін батько.

          - Ні, щойно така думка промайнула, – відповіла я. – Мене не цікавило, звідки в нього гроші й як вони в нього з’являються.

          - Діанко, - Григорій Іванович підійшов до мене і подав мені горнятко з кавою. – Леонід не займається бандитизмом чи іншою якоюсь злочинною діяльністю. – впевненим голосом сказав він і продовжив: - Леон впливовий бізнесмен і працює на міжнародному рівні з іноземними інвестиціями. Ми роками товаришуємо, тож мені багато чого відомо з його життя.

          - Тоді що? – схвильовано спиталася я. – Що відбувається і чому його запроторили за грати?

          - Його підозрюють в скоєні злочину, – сказав Грег і присів на стілець біля мене.

          - Що?! – мої брови злетіли догори від щойно почутих слів. – Злочину? Якого ще злочину?! – не вірячи своїм вухам, перепитала я.

          - Викрадення готівки з каси магазину, – відповів Григорій Іванович. – З магазину, де ти колись працювала.

          Я зірвалась на ноги і схопилась руками за голову, намагаючись опанувати себе. Я була шокована почутим.

          - Ви хочете сказати, що Леон викрав гроші з крамнички Світлани Петрівни?! – Я намагалася зрозуміти слова, які щойно промовила. – Абсурд! Це ж повна маячня! В Леона достатньо грошей, щоб викупити всю ту крамничку. Він не став би красти гроші з каси, це ж очевидно!

          - Знаю, – тяжко видихнув Григорій Іванович. – Та поліція вважає інакше. В них є відео с камер спостережень, на яких його помітно.

          - Господи, це неможливо! – скрушно вигукнула я. – Тут щось не так.

          - Я теж так вважаю, – сказав Юлин тато. – Я найняв йому висококласного адвоката, майстра своєї справи. Будемо розбиратися що сталося в тій крамничці насправді.

          Мене переповнювали емоції. В голові була каша з думок, які я не могла впорядкувати. Вони хаотично з’являлись, одна за одною, не даючи мені змоги сконцентруватись хоч на якійсь з них.

          Я знову присіла за барну стійку і взяла в руки горнятко з кавою. Зробивши глибокий вдих, я намагалася заспокоїти себе.

          -Діанко, все буде добре, – сказав Григорій Іванович і обійняв мене за плечі.

          - Дякую, що допомагаєте, – промовила я, дивлячись на нього.

          - По-інакшому і не могло бути. – він зробив ковток кави. – До речі, твоє авто в мене на задньому дворі. Я пригнав його сьогодні.

          - Де ж Ви його знайшли? – зацікавлено спитала я.

          - Стояло припарковане біля крамнички «Елеганс», – відповів Грег. – Ось, тримай, - сказав він і протягнув мені ключі від кроссовера.

          Домовившись, що Григорій Іванович буде тримати мене в курсі справ, я вийшла на двір і попрямувала до машини. Я зраділа, побачивши свого «Жука». Відчинивши дверцята, я сіла за кермо. Всередині ще відчувався легкий аромат Леонових парфумів. Заплющивши очі, я згадала свою першу поїздку в цьому автомобілі, як Леон підтримував мене, додаючи впевненості в своїх силах.

          Я їхала додому, весь час намагаючись придумати, чим мені допомогти Леону. Та не знаходила потрібних варіантів. Я почувала себе безсилою в цій ситуації. Мене це дратувало.

         ***

          Минуло три дні. Щовечора мені телефонував Григорій Іванович, щоб повідомити як справи у Леоніда. Але суттєвих новин не було.

          Була шоста година вечора, як у вхідні двері хтось подзвонив. Я відчинила і побачила на порозі Юльку, яка нетерпляче переминалася з ноги на ногу.

          - Привіт! – промовила вона і зайшла в дім.

          - Привіт, Юль! – зачинивши за нею двері, привіталася я.

1 ... 72 73 74 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Назавжди, Уляся Смольська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Назавжди, Уляся Смольська"