Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Минуло набагато більше часу, ніж я очікував, перш ніж Дірас вийшов у двір. Мабуть, він вирішив трохи перепочити з дороги. Сумно зітхнувши, я окинув поглядом околиці та пішов до люка.

 Уже на подвір'ї я зустрів неквапливого Сема і Торена, який дуже часто супроводжував невдачливого друга. Ми троє виявилися останніми, хто прийшов на тренування. Вишикувавшись у звичний ряд, хлопці встали перед Дірасом.

- Доброго дня, мої учні, - привітався чоловік.

- Доброго дня, лорде Дірас, - злагодженим хором відгукнулися ми.

Маг окинув нас уважним поглядом, звісно ж зупинившись на Елані.

- Що сталося? - уважно розглядаючи його синець, запитав він.

Хлопець зволікав із відповіддю. Я напружено чекав, мимоволі стиснувши долоні в кулаки. У голові самі собою прокручувалися тисячі відповідей виправдання.

- Це випадковість, - несподівано для мене збрехав Елан. - На тренуванні мій суперник перестарався.

- І хто був твоїм суперником? - підозріло зіщуливши очі, поцікавився Дірас.

Хлопець злегка розгублено озирнувся. Якщо ж він готувався збрехати, хоча я не зовсім розумію навіщо, то чому не продумав відмовку до кінця?

- Сарід... - нарешті видав відповідь Елан.

"Усе-таки вирішив, хоч трохи, але підставити, - зло подумав я. - Дякую, що хоч так".

Дірас уважно подивився на мене. Від його пронизливих вугільно-чорних очей, стало трохи ніяково. Але мені здавалося, що я стійко витримую це випробування. Мене навіть більше хвилювало не те, як він дивиться, а що в підсумку скаже.

- Це правда? - запитав він у мене.

Я кивнув.

Дірас витримав довгу паузу, під час якої всі присутні затамували подих від хвилювання. Потім знову подивився на Елана. Похитав головою і порушив болісне мовчання:

- Те, що ви двоє, нарешті, побилися, не така вже й біда. Проступок у тому, що ви зважилися мені збрехати. Але ж я попереджав, що так робити не варто. Тим паче що обдурити мене практично неможливо, - він суворо звузив очі, дивлячись на Елана. - А ще я знаю, що тебе та Чейза вчора не було на тренуванні. Чому?

Друзі-прогульники помітно здригнулися і зіщулилися. Якби вони могли, напевно б втекли звідси якнайдалі, або ж просто провалилися під землю, кудись глибоко в підвали замку і перечекали б там, поки злість Діраса не мине.

- Ми… ну… - не підводячи очей, Елан намагався знайти якесь виправдання, але ж він не міг дозволити собі знову збрехати, а от правду було сказати важко. 

- Ми вирішили прогуляти, - швидко відповів Чейз, так само не підводячи очей. Після цього він дуже важко зітхнув, ніби виконав якусь тяжку вправу.

- Дякую, що засвоїли урок, щодо брехні. 

Учитель знову витримав довгу паузу, під час якої, як мені здавалося, він обмірковує для нас тисячі найжорстокіших покарань. Але зрештою, він спокійно відповів, звертаючись до всіх хлопців одразу:

- Дуже переконливо прошу вас не випробовувати мого терпіння. Тим паче вже дехто спробував обдурити мене двічі, на третій раз я такого точно не пробачу.  

 Втомлено потерши перенісся, Дірас оголосив про початок уроку і зняв з нас браслети.

Заняття було недовгим і досить простим. Дірас присвятив його виключно стрільбі з арбалета. Поки решта згадували, як це робити та пристрілювалися по мішенях, я отримував корисні поради та настанови. Також, для початку стріляв з ближчої відстані, ніж решта.

Потім Дірас пояснив усім нам, як зачаровувати стріли, щоб вони давали додаткову шкоду льодом і вогнем, а для особливих магів ще й блискавкою. Елан, у якого були свої стосунки зі стихіями, отримав окреме завдання - навчити своїх елементалів випускати власні стріли. На додачу, спробувати все ж таки самому зачарувати арбалетний болт.

- Ти ж усе-таки вмієш звертатися до стихій, спробуй, може вийде, - порадив йому Дірас.

Роздавши вказівки, учитель відійшов убік, присів на лавку і став спостерігати за нашою працею збоку. Видно було, що він дуже втомився з дороги - часто тер долонями очі, що злипалися, і втомлені ноги. Серце мені тривожно підказувало, що додаткового заняття в нас сьогодні не буде. І воно не помилилося. Відпустивши нас, Дірас покликав мене і повідомив, що, на жаль, не зможе зі мною позайматися, тож, сьогодні ввечері, знову буде заняття з Міріон, про яке маг уже встиг домовитися.

"Може воно й на краще, - неквапливо йдучи в бік замку, подумав я. - Після цієї дурної ситуації з Еланом, мені соромно дивитися Дірасу в очі".

А все-таки дивно, чому ж він нас не покарав? Так, він злився, так, коротко вичитав за дурну провину. Але на цьому все? Якби на його місці був мій вітчим, відлупцював би добряче, додавши ще синців і замкнув би в сараї на добу, підгодовуючи тільки хлібом.

Хоча, чого це я, справді, дивуюся. Я давно переконався в тому, що Дірас не такий як Тірел. Якби він нас так покарав, то ми б дружненько його зненавиділи, а заразом і один одного, за те, що довелося все це терпіти з вини іншого.

Від роздумів мене відірвала випадково почута вельми цікава розмова. Я щойно почав підійматися сходами, як звідкись згори донеслися два добре знайомі голоси. Говорили не голосно, але емоційно й чітко, що цілком було достатньо для мого чуйного слуху.

- Як ти міг так схибити? - обурено запитував Чейз. - Ти ж збирався викласти всю правду, тим більше ти ж прекрасно знаєш, що Дірасу не можна збрехати. Він же не раз попереджав, про те, що відчуває брехню. Та й пам'ятаєш, як ми хитрувати намагалися, виправдовуючись після проваленого завдання...

- Пам'ятаю, пам'ятаю, досить мені моралі читати, - відмахнувся Елан. - Мене збило з пантелику те, що у вискочки синці попроходили. Сказав би, що побилися, так Дірас би потім мене за слабака прийняв.

- А тепер сприймає за дурного брехуна, - фиркнув Чейз. - Чудова заміна.

- Та годі вже, схибив, знаю, чого тепер мені кісточки перемивати й без тебе погано.

Приємне тепло від усвідомлення маленької перемоги розлилося по душі. На відміну від Елана, я цілком був задоволений тим, як усе завершилося.