Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Піднесений настрій не полишав мене залишок дня. Вечеря здалася смачнішою, а урок із Міріон пройшов доволі захопливо і швидко.

Однак варто було мені переступити поріг спальні, як мій гарний настрій значно поменшав. У нас відбулася помітна перестановка! На жаль, я більше не спав біля вікна. Мене безцеремонно зрушили, поставивши ще одне додаткове ліжко з тумбочкою.

- Скоро прибуде новенький, для нього місце готують, - з усмішкою пояснив мені Рін, розуміючи, від чого я застиг на порозі.

- Та я зрозумів, - струснувши головою і скидаючи дурний ступор, відповів я. - Але чому мене посунули?

- Ну, - Рін знизав плечима, - напевно, щоб біля кожної стіни було по чотири ліжка.

- Але чому мене?

- Ой, ти ще заплач, - захихотів Елан - любитель встрявати в чужі розмови.

- Зараз ти плакати будеш, якщо не заткнешся.

Елан щось злісне пробурчав у відповідь, але я вже слухати не став. Швидко дійшов до свого ліжка, переодягнувся і забрався під ковдру. Порожнє ліжко, що заважало мені милуватися морем за вікном, навіювало дивні тужливі почуття. Я тут лише два тижні, а вже встиг до всього звикнути. Минуле життя згадується, але воно було зовсім іншим, простим, веселим, немов сон... але ж зовсім нещодавно, я вважав сном життя в замку.

Я зітхнув і перевернувся на інший бік. Поспостерігав як перевертається Майкі, намагаючись знайти ідеальне положення для того, щоб заснути. Цікаво, два тижні тому, він відчував такі самі почуття, що й я, коли перед його носом поставили ліжко, закривши вид на вікно?