Книги Українською Мовою » 💙 Сучасний любовний роман » Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем 📚 - Українською

Читати книгу - "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прикинься моїм хлопцем" автора Альма Лібрем. Жанр книги: 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 87
Перейти на сторінку:
17 (4)

– Я-то хочу, але, Святе, не все так одразу. Я дійсно не витримаю, якщо побуваю всюди, ще й за один день. Та ми просто не встигнемо. Я ж хочу ще щось запам’ятати, а не лише зробити фото. Гаразд?

Він зітхнув. Здається, останні мої слова нарешті змусили хлопця пригадати, що у нас може бути трошки різна мета подорожі.

– Якщо тобі потрібно до КПІ чи до університету Шевченка, щоб там мене пофотографувати, то підемо, звісно, – додала я, відчуваючи трохи свою провину, – але просто я туди ніби як і не планувала. Принаймні до КПІ. У нас і так є технічний вуз у місті, якби мене щось звідти цікавило, я б не заморочувалась з вступом до Києва.

– Невже ти не хочеш просто бути подалі від батьків? – здивувався Свят. – Як на мене, один тільки шанс вирватись до іншого міста дорогого вартий.

– Університет я обираю, щоб там навчатись, а не щоб від когось втікати, – заперечила я. – Крім того, в мене нормальні батьки.

– Ну, вони на тебе тиснуть, тобі варто це визнати. І те, що вони називають це «хочемо як краще», не робить їх поведінку нормальною.

Мені чомусь стало неприємно через це його зауваження.

– Так, у нас є певні складнощі в комунікації, проте робити з них злочинців не варто, – я відсунула від себе тарілку з наполовину з’їденим тостом і, зазначивши, що Свят уже впорався зі своїм, сказала: – Давай попросимо рахунок і підемо вже.

– Ти ще не доїла.

– Та більше й не хочеться.

– В тебе так різко змінюється настрій, що я просто вгнатися за ним не встигаю, – хитнув головою. Свят. – а мені здавалось, що це я доволі мінливий.

– Ну, що зробиш. Я – холерик.

Я справді трохи засмутилась, його зауваження вибили мене з колії. Коли ж офіціант таки приніс рахунок, то швидко потягнулась до гаманця, але Свят виявився передбачливішим – і розрахувався картою прудкіше, аніж я встигла принаймні щось сказати.

– Взагалі-то я думала, що заплачу за себе сама.

– Не вигадуй, – махнув рукою Свят. – Це все дурниці. Звісно, я не дам тобі платити, джентльмен я чи хто?..

– Джентльмен, але…

– Ото і не вигадуй. Ну, куди ти хочеш піти зараз?

– Давай на Хрещатик, – зітхнула я, вирішивши, що все одно настільки мало знаю про Київ, що мені і прогулянки по обраних Святом локаціях буде більш ніж достатньо, щоб зрозуміти щось про це місто.

…На вулиці з кожною хвилиною ставало все спекотніше. День набирав обертів. Людей теж було чимало, хоча порівняно з натовпом у метро – навіть близько не те. Хтось поспішав у справах, хтось повільно прогулювався вулицями. Було багато людей з камерами або просто з телефонами у руках, і вони всі щось знімали, записували відео, балакали зі своїми підписниками через сторіс. Все довкола гуділо, шуміло, рухалось – жодної секунди спокою!

Я на диво почувала себе непогано – доки Свят не починав мене фотографувати. Він встигав піймати всього кілька кадрів, перш ніж я знов ставала похмурішою, ніби вся стискалась, потрапляючи в об’єктив.

Проте він був впертий. Відпускав мене вперед, аби, спостерігаючи здалеку, встигнути зловити кілька кадрів, знімав потайки, вважаючи, що я це не помічу – і я не знала, скільки кадрів він встигнув зробити, доки я навіть не бачила.

Ми пообідали ще в якомусь кафе і таки зайшли до університету Шевченка, покрутились біля інформаційних стендів – проте хай би хоч щось вони мені сказали! Я тільки переконалась, що тут нема сенсу буди, доки ти остаточно не визначився зі спеціальністю. В інтернеті інформації набагато більше, можна знайти конкретно те, що б мене цікавило.

А тут – порожнеча, інформативність походу нульова.

– Ти засумувала, – виніс свій вирок Свят, коли ми нарешті вийшли на вулицю, і я замислено зупинилась на сходинках.

Звісно, він не втратив можливості зробити кадр, але після цього – заговорив до мене нарешті.

– Та ні, просто втомилась, – збрехала я, хоча насправді настрій дійсно був препаскудним.

– Розумію. Ну, вже збиратимемось до готелю, та й відпочинеш, – він пригорнув мене до себе. – А скажи, як би ти хотіла? Щоб тобі сподобалось?..

Я трохи невпевнено знизала плечима.

– Не знаю. Мені б хотілось якоїсь романтики. Посидіти вдвох в красивому місці, як ми тоді в кафе, коли лише почали… Зустрічатись. Чи прикидатись парою, не знаю, як правильно охарактеризувати той період, – я невпевнено розсміялась. – А ще я б просто хотіла… Без камери.

Свят зітхнув.

– Я тебе зрозумів, – промовив він. – Романтика без камери. Все буде.

– Тобі все одно потрібно портфоліо, – нагадала я.

Хлопець лише відмахнувся. Здається, зараз у нього було щось своє на думці. Я ж просто вирішила його не займати. Чомусь це здалось самим правильним, що я могла зробити в цій ситуації.

Зрештою, я ж обіцяла. То буду вже моделлю до самого кінця.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 73 74 75 ... 87
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прикинься моїм хлопцем, Альма Лібрем"