Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Земля Санникова 📚 - Українською

Читати книгу - "Земля Санникова"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Земля Санникова" автора Володимир Опанасович Обручев. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:
Потім берестянка раз у раз почала чіпляти дію й нарешті стала. Горохов виліз і побрів пішки, але тягнув човен за собою. Скоро довелося висадити й Пеструху, а торбину надягти на себе, щоб тягнути майже порожній човен по траві, ледве вкритій водою. Нарешті він вибрався на галявину, що являла собою мокрий луг; тільки подекуди в западинах блищала вода. Галявина була наповнена чотириногими: стада биків, табуни коней, косяки оленів, кілька сімей носорогів почасти паслися, почасти відпочивали, лежачи на траві; у кущах хрюкали кабани, риючись у мокрій землі.

«Ох і багато їх набралося тут! — подумав Горохов. — Натомилися, мабуть, бідолашні, усю ніч по воді хлюпаючи без відпочинку… А ось і мисливці!»

Він помітив, що вздовж узлісся за кущами повзуть рачки вампу, підбираючись до найближчого табуна коней. Тварини, внаслідок своєї численності, очевидно, не були так насторожі, як звичайно, і вампу були зовсім близько від них. Горохов налічив осіб двадцять. Найближчий був кроків за сорок від куща, за яким він спостерігав, затискаючи морду Пеструсі, щоб вона не гавкала.

«Ех, полякаю я їх! Нехай знають, що блискавка й громи ще діють!» — вирішив він і прицілився так, щоб куля пролетіла над головами вампу. Коли розсіявся дим, вампу вже не було видно, тільки коливання кущів свідчило, що вони сховались у ліс, звідки долітав їхній крик, який поступово віддалявся. На галявині постріл теж спричинив збентеження, — тварини, що лежали, скочили, одні стада бігли туди, інші сюди.

«Якщо вампу тут, значить, онкілони не так близько, — вирішив Горохов. — А добре, що я їх налякав, а то міг би сам на них наразитися!»

Він потяг берестянку далі, але скоро стало зовсім сухо, на стежці траплялося каміння — і можна було пошкодити дно. На узліссі наступної галявини він побачив високу, примітну здалеку тополю з роздвоєною верхівкою й вирішив залишити човен тут; він підняв його на розгілину стовбура, поклав туди ж торбину й посадив Пеструху, прив’язавши її за нашийник до мотузки берестянки; пішов далі порожняком. Кілометрів за два далі він почув попереду голоси й відчув запах диму. Обережно діставшись до узлісся, Горохов почав спостерігати. У різних місцях галявини палали вогнища, навколо яких стояли, сиділи й лежали онкілони; на вогні смажилося м’ясо, і запах його приємно лоскотав ніздрі якута. Мабуть, тут зібралося все плем’я або більша його частина із затопленої місцевості, і, як завжди, кожний рід тримався окремо біля свого багаття. Навскоси від місця спостереження, навколо одного з багать, стовпилось особливо багато людей, і Горохов вирішив, що там має бути рід Амнундака. Він підкрався узліссям ближче, опинився кроків за тридцять й розрізнив Амнундака, оточеного ватажками інших родів. Обговорювали питання, чи розсіятися по сухих галявинах аж до безплідної північної частини улоговини й узятися негайно за будування землянок через близькість зими або ж чекати спаду води, щоб повернутися на старі звичні місця. «От дурні! — подумав Горохов. — Вони ще сподіваються, що вода піде кудись. Не знають, скільки там цієї води».

Тут якут звернув увагу на те, що на галявині зовсім не було снігу, як не було його й там, де скінчилася вода. Очевидно, він уже встиг розтанути, тому що було зовсім тепло — повінь неначе повернула літо в улоговину.

По інший бік багаття сиділи жінки й діти. Горохов упізнав Аннуен та інших жінок, але Раку не було видно.

«Чи не повернулася вона до свого роду, як удова? — подумав він і почав придивлятися до жінок коло інших багать; біля сусіднього сиділи люди роду, найближчого до стійбища вождя, звідки була й Раку; але й тут її не було. — Куди вона поділася! Пішла кудись чи спить? Зачекаю. От скоро вони будуть їсти, тоді мають усі зібратися».

Трохи пізніше жінки гукнули, що м’ясо готове; усі розійшлися по своїх родах і сіли навколо багать; жінки почали роздавати палички з м’ясом і коржики. Але Раку не з’явилася ні до роду Амнундака, ні до свого. Це стривожило Горохова, і він подумав, чи не вбили Раку онкілони, караючи за непослух наказу вождя. Нічим іншим не можна було пояснити її відсутність, можливо, тільки під час землетрусу Раку придавило в землянці, що обвалилася.

— Невдача виходить! — пробурмотів він. — Марно я витратив час. Треба скоріше забиратися — сонце вже схилилося на захід.

Тут його увагу привернула поява десяти озброєних онкілонів, які вийшли з лісу неподалік від того місця, де він ховався. Вони підійшли до Амнундака й поклали до його ніг кілька палиць і списів вампу.

— Ти послав нас, великий вождь, обшукати те місце, звідки недавно пролунав грім, — сказав старший. — Ти подумав, що повернулися білі чаклуни. Але ми бачили там багато великої дичини й знайшли ось це, — він показав на дрючки. — Білих чаклунів або слідів їх ми не знайшли.

— А все-таки вони вештаються недалеко від нас! — сказав Амнундак. — У вампу нема громів. Усі добре чули грім.

«Добре, що в них нема собак! — подумав Горохов. — А то б мене вже давно вислідили».

Але наступні слова вождя дуже стривожили його:

— Скажіть головам родів, що треба зараз вислати всіх воїнів оглянути ліс навколо нашої галявини. Білі чаклуни близько й принесли нам нове лихо.

Воїни пішли обходити багаття, розносячи наказ. Горохов зрозумів, що він не встигне піти досить далеко й вирішив перечекати облаву по сусідству, забравшись на дерево. Він зараз же відбіг трохи вглиб лісу, обрав зручне дерево й заліз високо вгору; виявилося, що крізь гілки видно всю галявину. Сівши на розгіллі, він побачив, як від усіх багать потяглися в різні боки озброєні воїни і, дійшовши до узлісся, утворили ланцюг, який проник у ліс. Праворуч і ліворуч від його дерева теж пройшли воїни, але вони шукали на землі, лазили в хащі кущів і підліску, навіть нишпорили списами, а подивитись угору не здогадалися. А втім, якут сидів високо, притиснувшись до стовбура й у темному одязі; його ховали гілки, хоча й без листя, але крізь їхню сітку роздивитися його можна було б, тільки знаючи, що він нагорі.

Облава тривала години дві, і сонце вже сховалося за гори, коли з усіх боків на галявину повернулися стомлені воїни й розташувалися коло своїх багать відпочивати. Горохов зліз із дерева й прокрався знову на узлісся до роду вождя. Той сидів поруч із шаманом; йому щойно доповіли про марність пошуків. Він був стривожений і незадоволений, а шаман сказав:

— Накажи зараз зібрати всіх голів родів сюди на раду. Амнундак наказав, і до всіх багать

1 ... 73 74 75 ... 79
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Земля Санникова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Земля Санникова"