Читати книгу - "Відродження-1, Кулик Степан"

«Мурашка» схопила вказаного «павука» і гуркочачи по підлозі, поволокла до стіни. Я йшов поруч і через кожні кілька метрів намагався взяти лут. Система чинила опір майже половину шляху. Коли до стіни залишалося метрів шість, якраз проміжок на одну колону, нагорода знайшла героя.

«Отримано 320 пунктів досвіду. Отримано 2 золоті імперіали»

Щось жметься система. Коли я завалив двох таких же в тунелі, нагорода була щедрішою. Стоп! А може, тому, що я шмонав їх не по одному, а всіх разом? Як варіант… Варто перевірити. Значить, треба спершу стягнути весь цей металобрухт у купу, і тільки потім дивитися трофеї. О, хо-хо… Одному ремонтнику це на годину роботи, якщо не більше. Треба ще хоча б пару «мурах» на допомогу покликати. А я знову вичерпався.

— Сашко! Ходи сюди! Мені потрібна твоя допомога! Тільки не висовуйся, по стінці!

Обіймати не став, навряд чи дівчина встигла відновитися, але й аури вистачало, щоб енергія потихеньку почала до мене повертатися... Почекав, поки перестали тремтіти пальці і почав «перевербовувати» другого ремонтника. Не одразу, але вийшло. І, через кілька хвилин, уже двоє роботяг старанно стягували всіх пошкоджених роботів у мій куточок.

Сашка, судячи з виразу обличчя, дуже хотілося зрозуміти, навіщо я це роблю. А оскільки все одно чекати, вирішив із лікнепом не тягнути.

— Ти вже давно зрозуміла, що я не такий, як усі, правда?

Дівчина ствердно кивнула.

— Тоді слухай… Відразу хочу попередити, що багато чого сам не розумію, але все, що я розповім, правда.

Переказ вийшов досить коротким. Адже я так і досі не згадав, що саме хотів від мене той таємничий незнайомець. Тому, велика частина звелася до розповіді про інтерфейс, інвентар і демонстрацією того, як я всім цим користуюся. Ну і, звичайно, про те, що вона теж активована.

— Ой, матусю! — сплеснула долоньками дівчина. — Чого ж ти мовчав? Я думала, що божеволію! Відмахувалась від усіх цих написів, навіть не читаючи. І... боялася зізнатися. Щоб ти… мене не покинув. А воно он як…

Очі у Сашка стали скляними. Зрозуміло, пішла з інтерфейсом розбиратися.

Угу, я ще й крайній. Гаразд. Не все одразу. Необхідне сказано, а подробиці зачекають.

Ремонтники тим часом перестали споруджувати барикаду з металобрухту і завмерли, чекаючи нового наказу. Вибачте, але маю на вас інші плани.

Дістав моргенштерн і в кілька ударів приєднав їх до загальної купи.

А ось тепер можна і лут піднімати. Про всяк випадок глянув у бік Комірника, але там все продовжувалося в колишньому режимі. І добре було б, щоб не закінчилося раніше, ніж я підготуюся.

Отже…

«Отримано 4100 пунктів досвіду. Отримано 56 золотих кредитів. Середнє зілля здоров'я — 2 шт. Ремонтний комплект — 3 набори. Добротна шкіряна куртка: (Захист тіла та рук «+15»). Неопренова балаклава: (Захист голови «+5»). Облегшений генератор силового поля. Заряд 250/250. Легкий комбінезон: (Захист тіла, рук та ніг: «+5») Два магазини до Глок-17. Один магазин до Глок-42. РПГ-18 «муха». «3» постріли. Модифікатор 1-го рівня — 2 шт.»

Ес! Дякую системі. Не підвела. Хоч щось. Ручний гранатомет, звичайно ж, не панацея, але теж аргумент. Хоча я, якщо чесно, розраховував на щось вагоміше. Хоча б на плазмову гвинтівку. Або важкий бластер. Мій добрий проти легко броньованих цілей. З середнім захистом ще може потягатися, якщо купно заряди ляжуть. А проти тяжкої броні не витягне. Хіба що в режимі безперервного променю і не знімати палець із пускової скоби, доки не вичерпається обсяг енергоблоку. А зарядів уже не так багато лишилося... Довго не повоюєш.

Стоп! І на поверхні ж лежить… Чому я модифікую все що завгодно — крім бластера?

Легко тремтячими від збудження руками дістав бластер, а потім приклав до нього модифікатор. Обриси плазмового пістолета на якусь мить зробилися трохи розпливчастими, наче я дивився на нього крізь воду або туман, і бластер стає навіть на погляд помітно масивнішим, а потім система сповіщає:

«Плазмовий випромінювач. Далекобійна зброя. Ушкодження імпульсом плазми — 2300 одиниць. Заряд батареї 300/300»

Так! Здійснилося! По-перше, — суттєво збільшилося ураження, а по-друге, — у півтора рази збільшилася ємність блоку живлення, додавши мені тим самим ще 100 пострілів.

А якщо використати ще один модифікатор?

Дістаю ту двійку, що залишилася ще після експериментів із Бронеком. Притискаю…

Зброєю знову пробігає бриж. Дуло подовжується і робиться чи не вдвічі товщим. Пістолетна рукоятка зникає, зате з'являється приклад. Тепер це вже не пістолет, а щось на зразок короткодульного карабіна. Та й важить ця штуковина добряче. Не менше п’яти-шести кілограмів. Як із нього стріляти?

«Штурмовий бластер. Далекобійна зброя. Ушкодження імпульсом плазми — 5000 одиниць. Заряд батареї 100/100. Призначений для озброєння андроїдів. Біологічним істотам рекомендується використовувати разом із екзоскелетом десантника»

Трясця! Дополіпшувався. Тепер у мене в руках потужніша зброя, але стріляти з неї я можу тільки з упору. Що буквально на шматки рве всю мою колишню тактику маневреного бою. А з іншого боку, чому б її і не змінити? Якщо я перейшов у категорію важкоатлетів, то навіщо це пурхання? Вибрав позицію і все… Бий-добивай. Сумніваюсь, що на Землі знайдеться броня, окрім стаціонарних бункерів, здатна витримати імпульс в п'ять тисяч одиниць. Так що, вибач, посунься Комірник, я тут цар гори. І ти зараз у цьому переконаєшся.