Читати книгу - "Улісс"

Щоправда, так, одна згадка є. У ті роки, коли він жив і розкошував у столичному Лондоні, їй, щоб сплатити борг, довелося позичити у батькового пастуха цілих сорок шилінгів. То, прошу, поясніть це. І також поясніть ту лебедину пісню, в якій він явив її вікам потомним.

Він подивився на них. Вони мовчали.

І Еглінтон на це одвітив:

                                          Ви маєте на оці заповіт.

Його уже юристи роз ’яснили.

Вдовина частка їй належала по праву,

Отож вона отримала її. Усі закони знав він пречудово,

Так кажуть судді нам.

                                                А Сатана сміється,

Єхидствує лукавий:

                                     І тому він не згадав про неї

В своєму заповіті зразу, хоч і не забув обдарувати щедро

Онуку та й коханих-любих дочок,

І сестру, й друзів давніх тут, у Стратфорді,

Та й тих, що в Лондоні лишились. І коли на нього напосілись

Відписати щось і їй задля годиться,

Він дописав у заповіті:

Залишаю їй у спадок

Своє ліжко

Запасне.

                              Punkt[129]

Залишаю їй

Успа

Своєліж

Козап

Аснедок.

Тпру!

— У ті часи меблів у хатах наших милих селян було з біса мало, — зауважив Джон Еглінтон, — як, мабуть, і тепер, якщо покладатися на сучасні п’єси, де бачимо селянський побут.

— Він був багатий поміщик, — пояснив Стівен. — Мав свій герб, був у нього маєток і земля була у Стратфорді, і будинок у Лондоні в Ірландському дворищі, вкладав гроші у фінансові оборудки,