Читати книгу - "Повітряний замок, що вибухнув"

Едклінт з Арманським були знайомі дванадцять років, з того часу як одна пані — член Риксдагу від Лівої партії — стала отримувати анонімні погрози. Вона заявила про це керівникові партійної групи Риксдагу, після чого вони проінформували свій відділ безпеки. Погрози були письмовими, вульгарними, і з їх змісту можна було виснувати, що анонімний автор листів певною мірою особисто знав члена Риксдагу. В результаті історією зацікавилася Служба державної безпеки. Поки йшло розслідування, депутатові забезпечили охорону.

У той час відділу особистої охорони Служби державної безпеки виділялося чи не найменше коштів і його ресурси були обмеженими. Цей відділ відповідає за охорону королівської родини і прем’єр-міністра, а також — у міру необхідності — за охорону окремих міністрів та лідерів партій. Потреби найчастіше перевищують ресурси, і більшість шведських політиків насправді не мають серйозної особистої охорони в будь-якій формі. Жінці-депутатові надавали охорону у зв’язку з кількома публічними виступами, але лише до кінця робочого дня, після чого ймовірність нападу з боку якого-небудь ненормального якраз і зростала. Член Риксдагу швидко перейнялася недовірою до спроможності Служби безпеки її захистити.

Жила вона у власному будинку в районі Накка. Одного дня, повернувшись додому пізно ввечері після баталії у фінансовій комісії, вона виявила, що хтось проник у будинок крізь двері тераси, обписав непристойними епітетами стіни вітальні, а також устиг позайматися онанізмом у неї в спальні. Вона підняла слухавку і найняла відповідати за свою особисту безпеку «Мілтон сек’юриті». СЕПО жінка не поінформувала, і коли вона наступного ранку пішла в район Тебю виступати в школі, сталося лобове зіткнення між державними і найнятими приватно охоронцями.

Торстен Едклінт виконував на той час обов’язки заступника начальника відділу особистої охорони. Йому інстинктивно була гидкою ситуація, коли приватні хулігани виконують завдання, покладені на державних хуліганів. У той же час він вважав скарги члена Риксдагу обґрунтованими — не кажучи ні про що інше, її спаскуджене ліжко було вагомим доказом недостатньої ефективності державних структур. Замість того щоб почати мірятися силами, Едклінт опанував себе і домовився про обід з керівником «Мілтон сек’юриті» Драґаном Арманським. Вони вирішили, що ситуація, можливо, серйозніша, ніж гадали в СЕПО, і що є підстави посилити охорону політика. Едклінту до того ж вистачило розуму збагнути, що люди Арманського не тільки цілком компетентні для цієї роботи, а й мають нітрохи не гіршу підготовку і, можливо, навіть краще оснащення. Вони вирішили проблему таким чином, що люди Арманського здійснюватимуть особисту охорону, а Служба безпеки займеться власне розслідуванням злочину і сплатить рахунок.

Обоє чоловіків виявили, що симпатизують один одному і легко можуть співпрацювати, що їм згодом ще багато разів доводилося робити. Отже, Едклінт відчував глибоку повагу до професійної компетентності Драґана Арманського, і коли той запросив його на вечерю і попросив про особисту конфіденційну розмову, він з готовністю погодився його вислухати.

Щоправда, він аж ніяк не чекав, що Арманський покладе йому на коліна бомбу із запаленим бікфордовим шнуром.

— Якщо я правильно розумію, ти стверджуєш, що Служба державної безпеки займається суто кримінальною діяльністю.

— Ні, — сказав Арманський. — Ти мене неправильно зрозумів. Я стверджую, що такою діяльністю займаються кілька співробітників Служби державної безпеки. Я ні на мить не повірю в те, що це санкціоновано керівництвом Служби безпеки або має благословення державних структур у якій-небудь формі.

Едклінт став розглядати зроблені Крістером Мальмом фотографії людини, яка сідала в авто з реєстраційним номером, що починався з літер КАБ.

— Драґане… а це не розіграш?

— Мені б дуже хотілося, щоб це було жартом.

Едклінт замислився.

— І що, чорт забирай, я повинен, по-твоєму, з цим робити?

Наступного ранку Торстен Едклінт сидів у себе в робочому кабінеті, в поліцейському управлінні на острові Кунгсхольмен, і ретельно протирав окуляри, при цьому напружено роздумуючи. Він був сивоволосим чоловіком з великими вухами і вольовим обличчям, правда, на якусь мить його лице зробилося швидше розгубленим, ніж вольовим. Значну частину ночі він провів у роздумах про те, як йому вчинити з отриманою від Драґана Арманського інформацією.

Роздуми були не з приємних. Служба державної безпеки була організацією, необхідність якої на словах визнавали всі партії Швеції (ну, майже всі), але в той же час складалося враження, що вони їй не довіряють і плетуть навколо неї різні незрозумілі змови. Скандалів, звичайно, було багато, особливо в ліворадикальних сімдесятих, коли деякі… помилкові в конституційному плані дії і справді траплялися. Але після п'яти державних перевірок СЕПО, що викликали жорстку критику, виросло нове покоління співробітників. Це були активісти нової школи, набрані із справжніх поліцейських підрозділів, що займалися злочинами, пов’язаними з економікою, зброєю і шахрайством, — поліцейські, звиклі розслідувати реальні злочини, а не політичні фантазії.

Службу державної безпеки реорганізували, щонайперше відвівши нову, провідну роль відділу охорони конституції. Його завданням, згідно із сформульованим урядом документом, стало запобігання і розкриття загрози внутрішній безпеці держави. Така визначалася як «незаконна діяльність, що ставила собі за мету шляхом насильства, погроз або примусу змінити наш державний лад, змусити керівні політичні органи або відомства до ухвалення певних рішень або робити перешкоди окремим громадянам у здійсненні прав і свобод, закріплених в конституції».

Завданням відділу охорони конституції, отже, було захищати шведську демократію від реальних чи гаданих антидемократичних елементів. До таких належали, в першу чергу, анархісти і нацисти. Анархісти — позаяк вони вперто вдавалися до громадянської непокори, влаштовуючи підпали хутряних магазинів. Нацисти — тому що вони за визначенням були противниками демократії.

Торстен Едклінт, здобувши юридичну освіту, починав як прокурор, а потім двадцять один рік пропрацював у Службі державної безпеки. Спершу він керував організацією особистої охорони на землі, а потім перейшов у відділ охорони конституції, де розв’язував різні завдання — від аналізу ситуації до адміністративного керівництва — і поступово очолив цей відділ. Іншими словами, у поліції Торстен Едклінт був вищим керівником захисту шведської демократії. Себе він мав за демократа. При тому, який він вкладав у це визначення зміст, усе виглядало дуже просто. Конституцію затверджував Риксдаг, і його завданням було стежити за тим, щоб вона залишалася недоторканною.

Шведська демократія будується на одному-єдиному законі, який можна позначити трьома літерами — АСС, що має розшифровуватися як «Акт про свободу самовираження». АСС установлює неодмінне право говорити, публікувати, думати і вбачати все, що завгодно. Це право поширюється на всіх шведських громадян, від розлюченого нациста до анархіста, що кидається камінням, й усіх, розташованих у проміжку між ними.

Всі решта конституційних актів, такі як, наприклад, «Акт про форму правління», є лише практичними прикрасами свободи